Методологічні основи історії світової педагогіки

 Такими умовами дошкільного виховання стають вимоги найближче з'єднати перші дитячі організації з родинним життям, з тими обставинами, серед яких дитина зростала вдома і які вона рада зустріти в дитячому садку. До цього часу школа й родинне життя були такі протилежні, що дитина, мов через безодню, плигала зі свого рідного оточення в цілком чужу школу, де все їй було незрозуміле: й мова, й відносини, й наука. На все рідне, що зоставалося по той бік безодні, клалося темне тавро — до нього ставилися в офіційній школі з презирством. Навпаки, сучасне дошкільне виховання є міст, що перекидається між школою й родиною, а також між селом та дитячим садком. Усе виховання будується на пошані до особи дитини; до неї вихователь підходить не з чимсь виготовленим зарані, чужим, штучним та ще й обов'язковим. Ні, дитині дають вільно себе виявляти, а вчителі придивляються до всього, що діти принесли із собою з дому, силкуючись розвинути якнайкраще все добре й не давати зміцнитися поганому. Навкруги в дитячому садку мусить бути все рідне, що нагадує їй знайомі хатні обставини з найкращого боку; мусить лунати її рідне слово, рідна музика й поезія. 

Український дитячий садок

...Який же має бути український дитячий садок, як маємо його закладати? Відома річ, він має організовуватися на підставах науки, відповідно до сучасних певних принципів психології і педагогіки. Разом з цим він має бути весь пройнятий національним духом нашого народу, має закладатися так, як колись закладалася наша національна школа в XVI в., на цілком демократичному ґрунті, цей ґрунт — праця, невпинна праця, яку не покладаючи рук робить наш народ, споконвіку годуючи своїм хлібом і близьких сусідів, і далекі сучасні народи. Ця праця — хліборобство — вимагає, щоб наші діти стояли якнайближче до природи, щоб вони знайомилися з нею не по малесеньких садках, обгорожених мурами, які тішать бідноту Риму, а серед залитого сонцем простору степу. Тепер і в Західній Європі бере верх такий педагогічний напрямок, щоб дітей якомога більше виховувати поза містами, на фермах, по селах. Такого напрямку маємо триматися і ми, українці, як народ більш селянський, аніж міський. Друга риса, яка відрізняє наш народ, то його естетична творчість, — вона упродовж віків виявлялася і в творах словесних, і в пісні, і в орнаменті, і в будівництві. Це такий фактор, який має впливати на розвиток наших дітей, щоб найкраще викликати і у них творчі сили в цьому ж напрямкові. Природознавство і мистецтво займуть велике місце в початковій освіті наших діток. Щодо морального виховання, ми і тут маємо зважати на ґрунтовні риси національної вдачі, якою склало її і фізичне оточення, й історія. Українець індивідуаліст за своєю природою, гуморист не з останніх; разом з цим він ще мало розвинений в громадському напрямку — у нас, на жаль, склалися такі прислів'я: гуртове —чортове та моя хата скраю. Індивідуалізм має велику красу, він випещує якнайглибше ті здібності, ті моральні особисті сили, якими обдарувала природа людину. Але щоб індивідуалізм не переходив в абсентеїзм, в морально-громадський сепаратизм, треба з перших свідомих кроків дитини направляти її до громадянства, до спільної праці, до щирого товариства. Цього можна досягти, коли само гуртування дітей не буде провадитися виключно зовнішніми засобами — за віком дітей, за намірами садівниці, за завданнями праці, а будуть гуртки дитячі помалу складатися відповідно до зносин дітей між собою, їх розвитку і нахилів. Перегуртування можуть повставати інколи в зв'язку з новими товаришами, із з'ясуванням здібностей дітей. Такі гуртки будуть задовольняти дитячу потребу в товаристві, в приятелюванні, розворушать ці почуття і підготують дитину до щирих стосунків, до громадянства, до громадської роботи, для всіх однаково обов'язкової.

Ще одну національну рису матимемо на увазі: українець вихований на широкому просторі степу, серед його ясної краси, непорушної величної тиші в своїх довгих мандрівках за часів козакування і чумакування, за часів самотньої хліборобської праці,— українець звик придивлятися до цього бел. чтрю, кшетля'й -с/уртю, звик прислухатися до мовчазної тиші, повної таємничих звуків, наче зітхань (див. казку про Сопілку), наче придушеного стогону з-під високих могил. Це все дає українцю настрій релігійний, як у народа-хлібороба, настрій філософський; це теж зобов'язує нас у дошкільному вихованні не зрікатися релігійних настроїв наших діток і не нехтувати ними...

Творчі сили дітей в українськім садку мають бути найкраще збуджені теж національним матеріалом, цебто таким, який в тій чи іншій місцевості більше поширений — глина, дерево, хліборобство, пасічництво, годівля шовкової гусельні, виробка шовку-сирцю; діти мають багато малювати, вишивати усього нашого шитва — і мережку, і настілку, і хрестиком, і т. ін. В садку має лунати наша гарна українська пісня. В ньому буде широко розвиватися рідна мова і в творах словесних самих дітей, і в оповіданнях керівниці.

3.Лубенець Н.Д.«Фребель і Монтессорі»,Зеньківський В.В. про психологію дитинства.

Н. Д. Лубенець(1877-1943) — відома українська діячка в галузі дошкільного виховання початку XX ст. Очолювала Київське товариство народних дитячих садків, була