Методологічні основи історії світової педагогіки

1.Огляд розвитку дошкільної педагогіки в Росії.Проблема розвитку і виховання дітей молодшого віку була предметом роздумів багатьох учених, філософів, педагогів Росії на різних етапах її історичного розвитку, починаючи від найдавніших часів. Уже в перших педагогічних пам'ятках («Громадянство звичаїв дитячих» Є. Славинецького, «Обід душевний», «Вечеря душевна» С. Полоцького та ін.) велика увага приділяється ролі сім'ї у вихованні дітей, залученні їх до праці, розвитку розумових здібностей, формуванні моральних якостей, організації ігор тощо.

Важливого значення сімейному вихованню дітей надавав видатний російський учений, філософ, педагог Михайло Васильович Ломо-носов (1711—1765). У своїх творах, зокрема у трактаті «Про збереження та розмноження російською народу», він з матеріалістичних позицій сформулював вимоги щодо дбайливого ставлення до фізичного розвитку зростаючого покоління, його патріотичного виховання, формування в дітей прагнення служити своєму народові, виховання і навчання дітей рідною мовою.

Перші положення щодо громадського початкового виховання в Росії сформулював організатор виховних будинків для дітей раннього віку Іван Іванович Бецькой (1704—1795), який у праці «Коротка настанова про виховання дітей... від народження їх до юнацтва» (1774) виступив прихильником гуманного ставлення до дітей, які не мали батьків і виховувались у дитячих будинках. Однак умови життя в цих закладах не давали можливості реалізувати наміри педагога, який прагнув виховати в дітях працьовитість, дружні стосунки з оточенням, розвинути їхній розум, зміцнити фізичне здоров'я.

У ЗО —40-х роках XIX ст. громадський діяч Росії, відомий дитячий письменник, педагог Володимир Федорович Одоєвський створив у Петербурзі та інших містах Росії притулки для дітей бідного люду, в основу роботи яких було покладено розроблені ним наукові положення, що ґрунтувалися на психологічних засадах розвитку особистості дитини. У праці «Наука до науки» він наводить досить широку програму розвитку дітей із різних галузей знань. В. Ф. Одоєвський уперше розробив поради для завідувачів дитячих притулків, систему занять та вправ для дітей, правил поведінки їх у виховному закладі, вимог до батьків тощо.

Російські революційні демократи Віссаріон Григорович Бєлінський, Микола Олександрович Добролюбов, Олександр Іванович Герцен виступали з критикою кріпосницького ладу в Росії та системи виховання, яка в ній існувала. У своїх працях вони порушували питання необхідності виховання дітей з раннього віку, всебічного розвитку їх пізнавальних здібностей, виховання громадянських якостей, забезпечення права трудящих на освіту своїх дітей. Велику увагу вони приділяли жінці-матері, яка має бути самостійною особистістю, здобути необхідну освіту, оволодіти знаннями про психолого-педагогічні закономірності розвитку дітей, стати активною учасницею життя суспільства та виховання своїх дітей.

Для другої половини XIX ст. в Росії характерні зміна суспільного ладу, розвиток капіталістичного виробництва і поява на цьому ґрунті нового громадсько-педагогічного руху, в якому беруть участь прогресивні діячі, письменники, вчені (М. І. Пирогов, Л. М. Толстой, К. Д. Ушин-ський, В. І. Водовозов, П. Ф. Лесгафт та ін.). Створюються перші педагогічні товариства, видаються перші педагогічні журнали («Учитель», «Журнал для воспитания», «Яснополянская школа» та ін.).

Велику роль у розвитку педагогічної думки в Росії відіграла діяльність Льва Миколайовича Толстого, який створив своєрідну «педагогічну лабораторію» — Яснополянську школу для дітей селян, в основу роботи якої було покладено ідеї вільного виховання дітей, розвитку їхніх творчих здібностей, урахування індивідуальних особливостей тощо.

У 60-ті роки XIX ст. під впливом ідей К. Д. Ушинського, Л. М. Толстого, П. Ф. Лесгафта та інших педагогів-демократів в умовах залучення жінки-трудівниці до виробництва в Росії починають створюватися перші дитячі садки. Цьому сприяло також те, що багато освічених жінок Росії прагнули докласти зусиль до розвитку освіти, медицини, культури тощо. Поштовхом до відкриття дошкільних закладів стає також поширення в Росії ідей німецького педагога Ф. Фребеля.

Група діячів дошкільного виховання 60-х років XIX ст. (А. С. Си-монович, Є. М. Водовозова, Є. І. Конраді) відіграла визначну роль у розвитку як теорії, так і практики дошкільного виховання. Так, Аделаїда Семенівна Симонович є першим організатором дитячого садкау Санкт-Петербурзі (1866), в якому було апробовано заняття та вправи Ф. Фребеля, а також розроблено самостійну систему ігор та занять із дітьми дошкільного віку. Книга А. С. Симонович «Дитячий садок» є першим практичним посібником для дитячих садків.

Учениця та послідовниця К. Д. Ушинського Єлизавета Миколаївна Водовозова розробила теоретичні положення дошкільного виховання на засадах ідей народності. її праця «Розумове і моральне виховання дітей від першого вияву свідомості до шкільного віку» (1871) перевидавалася 7 разів (востаннє у 1913 р.). Можна з упевненістю стверджувати, що саме ця її праця є першим підручником з дошкільної педагогіки.

Демократичне спрямування мали погляди Євгенії Іванівни Кон-раді (1838—1898), яка виступала з критикою дитячих садків, створених у той час за системою Ф. Фребеля. У своїй праці «Сповідь матері» (1886) вона закликає батьків, насамперед матерів, сприяти гармонійному розвитку дітей, залучати їх до праці, до спостережень за навколишнім життям та природою. Роль перших діячів дошкільного виховання у розвитку дошкільної педагогіки як науки загалом дуже значна, оскільки вони заклали підвалини гуманістичного виховання, обґрунтували основні наукові принципи діяльності дитячих садків та виховання дітей у них.

Початок XX ст. характеризується пошуком подальших шляхів розвитку теорії та практики дошкільного виховання в Росії. У цей час створюються нові