Методологічні основи історії світової педагогіки

1853 р.

З листа до В.Шевченка

Мати, всюди однакова мати. Коли розумна та щира, то й діти вийдуть в люди, хоч попідтинню; а хоч і одукована, та без розуму, без серця, то й діти виростуть, як те ледащо в шинку.

1859 р.

Художня проза

З повісті «Близнята»

 Справжні ж мої герої вчора тільки побачили світ Божий. Так що ж, запитую вас, можна сказати цікавого про них сьогодні?.. Приказка справедливо гласить: «Який з колисочки, такий в могилку». А от ми і побачимо, в якій мірі ця приказка справедлива. Ще говорять, що живі дитячі враження так живучі, що помирають тільки разом з нами, і, що вихованням нічого не зробиш з юнака, якщо його дитинство було оточене грубою декорацією і такими ж акторами, і що дитинство, проведене на лоні божественної природи і на лоні люблячої чудової матері і християнина батька, — що такі чудові враження нездоланною стіною стануть навколо людини і захистять її на шляху життя від усіх мерзот мінливого світу.

Подивимося, в якій мірі можна вірити цій незаперечній істині.

1856 р.

 З повісті «Мандрівка з приємністю та й не без моралі» 

«Освіта мусить багатити, а не окрадати серце людське»

У моєї прегарної кузини росте пречудове дитя, дівчинка років чотирьох чи коло того, моторна, мила, справжній херувим, що злетів з неба. І цього херувима, це пречудове створіння віддано в руки брудній сільській молодиці. А ніжна мамаша шнурується собі та припікає папільйотки, навіть на потилиці, і знати більше нічого не хоче. Одного разу привіз я для Наталі (так зветься дитя) азбуку та дитячу натуральну історію з малюнками. Треба було бачити, з яким недитячим захопленням вона любувалась моїм подарунком та з якою цікавістю розпитувала свою красуню мамашу про значення кожного малюнка. Та ба! Мамаша або питалася мене, або просто відсилала її до няньки гратися в ляльки. Мені стало сумно, і я, без соромузаговорив про обов'язки матері. Кузина спершу слухала мене, та коли я зачепив питання глибше й почав ясно та виразно змальовувати перед нею ці священні обов'язки, вона стиха заспівала: «Не шей ты мне, матушка, красный сарафан». «Хоч кілка на голові теши», — подумав я і замалим не втнув штуки, себто хотів був плюнути й піти; одначе здержався і тільки закурив цигарку та вийшов у другу кімнату.

 Навіщо вони дітей родять, оці амфібії, оці бездушні автомати? Задля чого вони виходять заміж, оці мертві красуні? Щоб зробити кар'єру, як каже моя кузина. А діти — це вже неминучий наслідоккар'єри, та й більш нічого. Бідні бездушні матері! Ви свою повинність, свій священний обов'язок передаєте найманій гувернантці або, ще гірше, сільській неписьменній молодиці. Чи ж дивно після цього, що порода гарненьких ляльок у нас не переводиться? Та чи й буде коли-небудь край цій породі? Навряд, вона страх яка живуча на нашому родючому та затверділому ґрунті.

 

 

 

 

 

 

 

НЕ 2.3. Народність у вихованні К.Д.Ушинського,М.І.Пирогова та О.В.Духновича

План

1.Методи виховання Костянтина Дмитровича Ушинського.

2.Микола Іванович Пирогов – видатний громадський діяч.

3. Народна педагогіка Олександра Васильовича Духновича.

 

1.Методи виховання та навчання Костянтина Дмитровича Ушинського.

 Видатний вітчизняний педагог К. Д. Ушинський накреслив основні шляхи розвитку самобутньої дошкільної педагогіки. Виходячи з ідей народності, він піддав критиці практику фребелівських і перших російських дитячих садків, висунув основні вимоги до організації, змісту й методики сімейного й громадського дошкільного виховання.

У своїх педагогічних творах велику увагу приділяв формуванню характеру дитини в перші роки життя, організації її початкового навчання, вихованню дітей у процесі праці. Особливе місце належить К. Д. Ушинському в розробці теорії гри й методики розвитку мови дітей. Вплив ідей К. Д. Ушинського на подальший розвиток педагогічної науки такий великий, що його по праву називають «батьком дошкільної педагогіки». 

 

Громадське виховання є для народу його сімейним вихованням

У сім'ї природа підготовляє в організмі дітей можливість повторення і дальшого розвитку характеру батьків. Організм нових поколінь у народі носить у собі можливість збереження і дальшого розвитку історичного характеру народу. Вихованню доводиться часто боротися з сімейним характером людини; але його ставлення до характеру народного — зовсім інше. Усяка жива історична народність є най-прекрасніше створіння... на землі, і вихованню лишається тільки черпати з цього багатого і чистого джерела.

Проте хіба народність не потребує виправлення? Хіба немає народних недоліків, як і народних чеснот? Невже виховання повинне вкорінювати впертість у англійця, пиху у француза і т. ін.?

Насамперед зазначимо, що робити висновки про достоїнства і недоліки народу на підставі наших особистих понять про якості людини, втискуючи ідею народності у вузькі рамки нашого ідеалу, ніхто не має права. Як би високо не була розвинена окрема людина, вона завжди стоятиме нижче за народ. Історія переконує нас на кожному кроці, що поняття наші