Методологічні основи історії світової педагогіки

Вплив К. Д. Ушинського на розвиток педагогічної думки в Україні був настільки значний, що ціла плеяда громадських діячів та педагогів (М. П. Драгоманов, Т. Г. Лубенець, X. Д. Алчевська, М. О. Корф, Б. Д. Грінченко та ін.) пропагували його ідеї, використовували навчальні книги в українських школах, хоча на той час вони були заборонені царським урядом.

К. Д. Ушинського по праву вважають фундатором дошкільної педагогіки як в Україні, так і в Росії. Вчений розробив наукову теорію дитячої гри, основи початкового навчання дітей, засоби залучення їх до праці, до суспільного життя. Проте особливою заслугою К. Д. Ушинського є розробка ідей народності у вихованні дітей дошкільного віку, використання у виховному процесі народних звичаїв і традицій на засадах рідного слова, рідної мови. Думки славетного педагога, його висловлювання про рідне слово є актуальними й понині.

Значне місце у формуванні демократичних засад української педагогіки посідають українські демократи другої половини XIX — початку XX ст. Тарас Григорович Шевченко, Леся Українка, Іван Якович Франко. У своїх працях, публіцистичних виступах, поетичних творах для дітей і про дітей вони палко пропагували ідеї народного виховання, обстоювали право народу на освіту дітей.

Великому Кобзареві — Т. Г. Шевченку — освіта здавалася першорядним завданням суспільства на шляху до нового устрою. Він склав перший буквар для дітей народу (1861), за допомогою якого сподівався навчити маленьких українців рідної мови і дати ї^і початкову освіту.

Українські демократи виступали з критикою тогочасної системи виховання та освіти («Грицева шкільна наука» І. Франка, нарис «Школа» Лесі Українки), брали участь у заходах на підтримку народної школи, головними завданнями якої вважали забезпечення всебічного розвитку дітей та виховання їх на національних засадах рідною мовою.

Значну роль у розвитку початкового навчання дітей відіграли педагогічна діяльність та погляди українського письменника і просвітителя Бориса Дмитровича Грінченка. Його літературна, громадська, педагогічна діяльність були спрямовані на обстоювання народної школи, рідної мови, надання дітям можливості гармонійного розвитку .

Автор чотиритомного «Словаря української мови» вважав створення тшзучндата? діл я початкової народної школи першорядним завданням. Його книги «Українська читанка», «йдаіглкпж», «Українська граматка до науки читання й писання» й досі викликають інтерес педагогів та батьків, які прагнуть виховувати своїх дітей рідною мовою.

Загалом громадське життя другої половини XIX — початку XX ст. в Україні позначене діяльністю таких педагогів та освітніх діячів, як М. П. Драгоманов, Т. Г. Лубенець, М. О. Корф, П. О. Куліш, М. М. Коцюбинський, X. Д. Алчевська та інших, що сприяло самобутності української системи освіти та початкового виховання.

Щодо громадського дошкільного виховання особлива роль у розробці засад національного дитячого садка належить Софії Федорівні Русовій. У своїй педагогічній діяльності та підготовці педагогічних кадрів (викладання у Фребелівському жіночому педагогічному інституті), у педагогічних працях («Дошкільне виховання», «У дитячому садку», «Теорія і практика дошкільного виховання») С. Ф. Русова постійно прагнула до створення національних засад для початкового виховання, палко обстоювала ідеї навчання рідною мовою, самобутності українського дитячого садка. Свої ідеї вона втілювала у життя і під час нетривалого перебування на посаді керівника Департаменту дошкільної та позашкільної освіти в уряді УНР, такої самої позиції дотримувалася й у подальшій своїй діяльності за кордоном.

Погляди С. Ф. Русової до кінця 80-х років минулого століття були маловідомі, діяльність замовчувалася. Лише на початку 90-х років вони отримали визнання. Нині за методикою С. Ф. Русової створено дошкільні заклади, вийшли друком її твори.

Велику роль у справі громадського дошкільного виховання в Україні на початку XX ст. відіграла голова Київського товариства народних дитячих садків, головний редактор журналу «Дошкольное воспитание» (видавався російською мовою протягом 1911 — 1917 рр.) Наталія Дмитрівна Лубенець. Вона проводила широку просвітницьку й організаційну роботу зі створення народних дитячих садків, вивчала зарубіжний досвід, зокрема системи Ф. Фребеля та М. Мон-тессорі, ознайомлювала дошкільних працівників з їхньою методикою виховання, викладала у Фребелівському жіночому педагогічному інституті. Подальша діяльність Н. Д. Лубенець за радянських часів маловідома і продовжує викликати інтерес дослідників її діяльності та педагогічної спадщини.

Психологічні основи дитинства та виховання дітей дошкільного віку розробив на початку XX ст. видатний психолог і педагог Василь Васильович Зеньківський, який у працях «Психологія дитинства» і «Соціальне виховання» заклав підвалини розвитку дітей з урахуванням їхніх психофізіологічних особливостей, виходячи з філософських позицій про єдність душі і тіла людини.

Високо оцінюючи значення у розвитку особистості раннього віку, вчений обстоював створення якомога ширшої мережі організованих дошкільних закладів, що не лише сприятимуть розвиткові дітей, а й стануть «позитивним явищем у розвитку самого суспільства».

Українська дошкільна педагогічна наука пройшла тривалий і складний шлях. Здобутки багатьох прогресивних діячів і педагогів значною мірою сприяли створенню та розвитку сучасної теорії і практики дошкільної освіти в Українській державі.

 

 

2.Повчання Володимира Мономаха дітям.

Володимир Мономах

 (1053-1125)

Державний діяч, великий князь київський Володимир Мономах, відомий своєю боротьбою за єдність Київської Русі, створив першу педагогічну пам'ятку (1096), в якій дав поради своїм синам, «а також усім тим, хто прийме сію грамотицю». Цей твір пронизаний любов'ю до Вітчизни, стурбованістю