Міф та магія

Головне ж полягає в тому, що, шаман освоює космологію, міфологію та магію свого племені, щоб використовувати їх для своєрідних карт містичної, екстатичної «мандрівки» всіма цими космічними зонами до «інших світів», результати якої знаходять практичне відображення в життєдіяльності племені, дають можливість вирішувати різні реальні проблеми, що мають значення для існування племені. В науковій літературі є концепція, згідно якої шаман ефективно вирішує ці проблеми не за допомогою оперування поняттями й словами, а безпосередньо маніпулюючи образами пам'яті. Наприклад, він повинен відповісти на питання, куди поділися стада диких оленів, на яких полює плем'я. На цей факт у дійсності впливає множина факторів: стан трав на луках, напрямок та сила вітру, температура повітря та ін. Тут надто багато невідомих причин, щоб звичайна людина могла відповісти на питання. До того ж не всі «змінні» можна навіть зафіксувати, водночас всі вони містяться у підсвідомості як образи. Адепти містицизму вважають, Йцо лише шаман може своєю «мандрівкою» до глибин підсвідомості осягнути ці образи. Під час камлання їх Селекція, асоціація відбуваються моментально, адже не образна, а не вербальна пам'ять. У підсумку камлання Шаман може зробити, скажімо, такий інтуїтивний висновок: «Бачу оленів у долині на сході».

Вищенаведене свідчить, що ототожнення шамана з психопатологічною особою (шизофреніком) виявляється безпідставним. Якщо шаман, який був, звичайно, людиною нервового, істеричного складу, сприймає реальність як певне ціле, то шизофренік страждає фрагментарністю, розривністю сприйняття, світ у його уяві хаотичний і нестабільний. Шаман у своїй ритуальній діяльності здійснює модель цільного світу, що сформовано в межах архаїчних культур, і дає можливість прадавнім колективам орієнтуватися в навколишньому світові й вирішувати свої насущні проблеми. В цьому розумінні правий У. Разерфорд, який пише: «Саме шаман, як правило, визначає регулятивні механізми у формі племінних законів, первинним джерелом яких є тотем, з котрим тільки шаман уповноважений консультуватися. Поступово вишиковується сукупність прецедентів та інтерпретацій, які передаються усною традицією від одного покоління до іншого». Найчастіше шаман є охоронцем всієї народної пам'яті, тобто міфології та епосу, винахідником музичних інструментів, художником та співаком. Він же слідкує за календарем і фіксує перші астрономічні дані.

Особливий зв'язок існує між шаманізмом, культом вогню та обробкою металів, в якій здавна вбачали магічні елементи. У межах діяльності шамана знаходиться й те, що одержало назву паранормальних феноменів. Нерідко шаман – екстрасенс, який претендує не лише на своєрідний спосіб бачення світу, а й на здібність робитися невидимим, літати, досхочу змінювати свою зовнішність та фізичні параметри, існувати одночасно в двох місцях тощо. Всі ці здібності шамана забезпечують йому високий авторитет, що дає можливість під час об'єднати владу шамана й вождя.

Загалом можна сказати, що шаманізм являє собою суміш реальних знань та умінь, фантазії, некритичної віри, спонтанних реакцій, примітивних помилок, ілюзіоністського та гіпнотичного мистецтва й багато іншого. І немає нічого дивного, що шаманізм увійшов у більшість культур світу як один з фундаментальних елементів, що існує безліч зв'язків між ісламом, християнством, іудаїзмом, з однієї сторони, та індуїзмом, буддизмом і даосизмом – з іншої. Всі вони витікають з одного джерела – шаманізму.

Цілком зрозумілий висновок сучасної психології, що в первісної людини не була розвинута здатність до рефлексії. Під останньою слід розуміти високу форму теоретичної думки, самопізнання, осягнення божественності буття, що були досягнуті давньогрецькою та римською філософією (від Сократа, Платона та Арістотеля до Пла-тіна й неоплатоніків). Поняття рефлексії не застосовне до мислення людини кам'яного віку. Однак мислення хомо сапієнс створило образотворчість – механізм, що не лише регулює поведінку людини, а й розвиває здібність до членороздільної мови, графічної діяльності, узагальнення та образно-символічного відображення світу, завдяки чому людина осмислює й виділяє свою причетність до навколишнього світу і своє місце в ньому. Образотворчість – вершина первісного синтезу людської діяльності. Уявлення людини про цільність природи, її «оптимальність» чи «економність», які в сучасних науках зафіксовані загальними законами, уґіередчас появи науки були висловлені своєрідно в образотворчій діяльності [12, 198].

Ця образотворча діяльність являє собою досить складну й глибоку специфічну форму «подвоєння світу» в історичних умовах давньокам'яного віку, коли навколишнє середовище осягалося за допомогою символічного використання об'єму, лінії та кольору. Слід відзначити, що наукою до цих пір остаточно не вирішено питання походження образотворчої діяльності, про шдяхи її виникнення. У зв'язку з цим заслуговує уваги підхід А. Д. Столяра, який аналізує так звані «ведмежі печери», де знаходяться зібрані неандертальцями черепи та кінцівки ведмедя, і показує на образотворчу природу, символічний характер цих комплексів.

Розвиток образотворчої діяльності відбувався за схемою: від натурального макета тварини через скульптуру, що передавала образ звіра, до площинних малюнків на глині, що відповідали образно-абстрактному аспекту первісного мислення. В результаті аналізу прадавньої образотворчої діяльності А. Д. Столяр робить висновок, що «між конкретно-образним та абстрактним типами мислення немов самі собою