Міф та магія

Продуктом власного релігієтворення праслов'ян став другий тип вірувань у надприродне – демонічний, який зародився ще в мезоліті й еволюціонізував у наступні епохи. З огляду на це вчені умовно виділяють два основні історичні «поверхи» в еволюції демонічних обрядів. Перший – вірування в духів (уявлення про упирів, відьом, вовкулаків, русалок, домовиків, лісовиків, польо-виків, берегинь), другий «поверх» – віра в рожаниць, Рода, Леля, Ладу, Господаря, Зорю, Панну-Сонце, Громовика та ін. Вважається, що саме такі вірування були найважливішою та найпоширенішою формою релігійного входження праслов'ян у світ.

В умовах суспільства, що ставало на шлях соціально диференційованого розвитку, поступово зароджувався історично третій тип уявлень про надприродне – віра в богів: еволюція від політеїзму до монотеїзму, що супроводжувалося уявленнями про надприродне як про могутню, всевладну істоту – про Бога з іманентною йому деміургічною функцією стосовно природних і суспільних явищ, стосовно світу загалом. Причому початки теїстичного типу вірування зароджувалися ще в надрах демоністичної релігійності й розвивалися в політеїстичні вірування «літописних» слов'ян та стародавніх русів під час формування в них феодальних відносин.

Характер і особливості розвинутих образів східнослов'янського політеїзму підтверджують літописні повідомлення, археологічні дослідження, етнографічні та фольклорні матеріали. Варто хоча б згадати розповідь «Повісті минулих літ» про пантеон богів Перуна, Хорса, Дажбога, Стрибога, Симаргла й Мокоші. Велику цінність мають зображення язичницьких божеств, деталі похоронної обрядовості, культові споруди – капища та ін. З часом одні божества за підтримки князівської влади посіли верховенство у язичницькому пантеоні, інші набули більшої популярності серед простого народу. Проте і перші, і другі все більше набували антропоморфних рис, навіть уособлювали, персоніфікували їх. Тобто йдеться про поступове подолання демонічного зооморфізму.

Серед притаманних рис слов'янського, як і будь-якого іншого політеїзму, наголосимо на уявленні про ієрархію надприродних сил, що стала ознакою утвердження реально існуючої соціальної відповідності. Тепер на перший план вийшли божества-володарі природи й суспільності, а племінні божки поступово відійшли у побутову сферу, а відтак – у забуття.

Особливість теїстичного типу надприродного – його деміургічна функція, яка стимулювала людину до пізнання особистого походження, витоків творення світу загалом. Тому не лише люди творять богів, а й боги творять людей і світ. Натомість орудна родова свідомість, що відображала природну даність, а не її створення, відійшла у минуле. Найвищий вияв язичницького світосприймання демонструє кам'яна структура, зокрема відомий Збручанський ідол, в якому, практично, виявився весь пантеон язичницьких божеств, що побутували на теренах сучасної України. Тут усі зображення повністю антропоморфні. Вертикальна композиція ідола чітко ієрархічна. Вершиною вертикалі є княжа шапка, яка водночас перетворює стелу в фалос – образ, що відображає первісні уявлення про виникнення світу внаслідок народження. Ієрархічність підкреслюється також позою нижнього персоналу, який стоїть на колінах і підтримує плечима верхній світ.

Безумовно, не треба перебільшувати ролі творильних ідей у східнослов'янському й українському язичництві: від монотеїстичного Бога-творця їх відділяла ще велика відстань. Однак уже політеїстичні вірування «літописних» слов'ян і формованого українського народу готували добротний ґрунт для релігійності вищого порядку. «Віра народу лежить в основі його культури, і цієї культури годі нам зрозуміти без вивчення народної віри. А в основі цієї народної віри – більше чи менше – лежить таки його віра дохристиянська». Ця глибока думка вітчизняного богослова митрополита Іларіона (Івана Огієнка) цілком стосується місця і ролі дохристиянської релігії в житті та культурі українського народу.

Дискусії з цих проблем тривають. Деякі науковці стверджують, що найдавніші зображення виникли в мустьєрську добу. Це засвідчують чашоподібні заглибини і вохрові плями та смуги на кам'яних плитах. Інші вчені вважають, що образотворча діяльність виникла вже у сформованому людському суспільстві, а саме на межі пізнього палеоліту, в той час як у мустьєрський період лише формувалися зародки абстрактного мислення. Поширена також думка, що виникнення образотворчого мистецтва пов'язане з використанням людиною випадкових природних предметів. Йдеться про підправлення різцем або фарбою подібних на тварин каменів, плям, напливів на стінах печер або з поступовим заміщенням макетом – скульптурою, барельєфом, малюнком, що використовувалися для імітації під час полювання.

Зразки образотворчого мистецтва доби ранньородової общини відомі з археологічних розкопок. Це кругла скульптура і рельєф (жіночі фігурки, голови тварин), рельєфні зображення рослин і людей, мисливських та воєнних сцен, танців і релігійних церемоній. Загалом палеолітичне мистецтво було мистецтвом мисливців. Первісний мисливець зафіксував на стінах печер образи навколишніх об'єктів, з якими було пов'язане його існування.

Найдавніші сліди перебування людини в Україні, за останніми свідченнями науки, датуються приблизно 700-600 тис. років до н. е. Відкрите нещодавно археологами первісне поселення поблизу закарпатського села Королево (тут