Міф та магія

Історичним фунтом для виникнення пізніх національних релігій була криза, за якої виникла потреба використати релігію утихомирення найбільш пригніченої частини суспільства. Суть цієї кризи виявилася у розкладанні рабовласництва і переході до феодальних суспільних відносин. Але мали місце й специфічні форми проявів даної кризи. Так, у житті єврейської народності криза відбилася у тому, що вони рано втратили свою національну державність і на тривалий час потрапили у ярмо до чужоземців-завойовників. За цих умов національна релігія євреїв перестала бути релігією тільки верхів суспільства, втратила характерну для ранніх національних релігій функцію ідеологічного протистояння верхів низам.

Перша риса – великі масштаби впливу. В даному випадку релігія відіграє роль ідеологічного засобу утиску всіх пригнічених соціальних верств національної держави або національності. Тепер можливість взяти участь у відправленні культу мала й найбільш експлуатована частина суспільства. Так, індуїзм, який прийшов в Індію у І ст. н. е. на зміну брахманізму, зберіг по суті поклоніння тим самим богам, але було ліквідовано поділ індусів на однонароджених і двічінароджених.

Друга риса – велика живучість. Як зазначалося, багато пізніх національних релігій існують і до цього часу.

Третя риса – єдність політеїзму й монотеїзму, тобто багатобожжя і єдинобожжя. Більшість релігій цього типу є політеїстичними. Але серед них є і монотеїстичні (moho... + rp. theos – бог) – єдинобожні. До останніх належать іудаїзм і сикхізм.

Четверта риса – спрощення жертвоприношень. Жертвоприношення, у вигляді худоби, птиці існують у зменшеній формі або й зовсім відмінені. Повністю відмовились пізні національні релігії від людських жертвоприношень.

П'ята риса – розвиненість учення про загробні відплати. На цьому етапі розвитку релігії вигадки про загробне життя набули першочергового значення. Обіцянки небесної винагороди за хорошу поведінку були поширені і серед найбільш пригноблених верств населення. Прикладом збереження до наших днів пізньої національної релігії є іудаїзм, який у VII ст. не. прийшов на зміну давньоєврейської релігії.

 

 

Магія – сукупність прийомів і обрядів, що мають чудодійну силу; дії і обряди, що здійснюються з метою вплинути надприродним шляхом на явища природи, тварин або людину.

Магія з'являється ще у найдавніших культур. Деякі дослідники схильні в цьому убачати взагалі специфічну і корінну відмінність первісного мислення від сучасного. Основою магії у давнину були (частково і зараз є) уявлення про загальний зв'язок всіх речей і явищ природи, зокрема, про зв'язок людини і її імені, про можливість впливати на ціле через його частину, на людину або тварину – через зображення, направляти хід розвитку подій, заздалегідь імітуючи їх. Наприклад, практично всі племена тропічної Африки, тубільці Австралії вірять, що володіння нігтями, волоссям, частинами одягу дає владу над людиною. Тому, якщо волосся і нігті підстригаються, то ретельно збираються і ховаються. Особливо оберігається вождь, оскільки вважається, що від його самопочуття залежить доля всього племені.

Одна з найпоширеніших теорій походження мистецтва якраз зв'язує його з магічними ритуалами, які здійснювалися над зображеннями тварин і повинні були забезпечити вдале полювання.

Магія по своїх цілях була дуже різноманітна: лікувальна (складаюча до цього часу один з розділів народної медицини – змови, шепотіння), шкідливоносна (надіслання «псування», «вроки»), любовна («причарування»), промислова (забезпечення успіху полювання), аграрна («стимулювання» сил родючості) і інша.

Система магічних дій являла собою складний механізм. Він включав особливу обрядовість і особливі предмети – фетиші. Фетишизм – віра в надприродну силу матеріальних предметів (фетиш – слово французького походження, воно означає талісман, амулет). У древньої людини об'єктами поклоніння були камені (особливо незвичайних розмірів і форм), дерева (або цілі священні гаї). Форми поклоніння бували різні: від принесення ним жертв до спричинення ним шкоди. У цей час фетишизм є складовою частиною всіх розвинених релігій – поклоніння хресту і носіння натільного хреста в християнстві, священний камінь (метеоритного походження) в мечеті Кааба у мусульман тощо.

Якщо міф стосується не тільки безумовного минулого, то його часова система виявляється в певному значенні паралельною до повсякденної часової послідовності. Це чудово продемонстрував М. Ґріоль, досліджуючи міфологію племені догонів. Про це свідчить і неможливість поступового переходу від світу міфічного до світу в його сучасному стані. Про перетворення першого в другий, по суті, й оповідає міфологічний сюжет, і це перевтілення вирізняється, з одного боку, найвищою функціональною наповненістю (в ньому, власне, сконцентроване все значення й спрямованість міфу), а з іншого – феноменальністю надлогічного стрибка від однієї просторово-часової системи до іншої, від одиничності й однократності до циклічності й повторюваності акту чи явища. Водночас подібний стрибок не слід вважати лише переходом від «минулого» до «теперішнього» – через вказану паралельність міфічної й неміфічної часових послідовностей та через повернення в ритуалі (тобто, умовно кажучи, в напрямку від «теперішнього» до «минулого») – до ситуації народження просторово-часової системи. Таким чином, відбувається подолання розриву й встановлення плавного переходу й водночас перенесення його до суто діахронічного плану.

Від моменту виникнення культури система поєднання в ній протилежно зорганізованих структур (багатоканальності суспільних комунікацій), є, мабуть, непорушним законом. Можна говорити лише про домінування певних культурних моделей або про суб'єктивну орієнтацію на них культури як цілого. З цього погляду, міфологія супроводжувала людство протягом усього його культурного поступу. І це не суперечить тому, що певні епохи культурного розвитку можуть проходити під знаком семіозису якогось певного типу.

Міф є універсальна форма вираження релігійного змісту й, з огляду на вічність цього змісту та його особистісний, екзистенційний характер, він є властивістю людського мислення загалом. Пізнаючи біблійну міфологію, ми стаємо сильнішими. Адже міфічний зміст приводить читача в певний стан, що його ми відчуваємо як можливість. Це не є раціональне знання, а екзистенційне прояснення в сфері суперечливих і таких, що доповнюють себе, можливостей біблійної міфології; воно дає нам щоденну наснагу йти вперед і не чинити опору. Навіть ті елементи, які ми відкидаємо, читаючи міфічний текст, не знищуються, а зберігаються як відкинуті можливості.

 

 

1. Арон Р. Міф, як форма культури. К., 2007.

2. Бендикс Р. Образ суспільства у Макса Вебера // М. Вебер. Вибране. Образ суспільства. М., 2006.

3. Вах І. Соціологія релігії // Соціологія релігії: класичні підходи. Хрестоматія. Наукова редакція і укладання М. П. Гапочки та Ю. А. Кимелева. М., 2006.

4. Вебер М. Міф та магія // М Вебер. Вибране. М., 2007.

5. Гараджа В. І. Релігія як предмет соціологічного аналізу // Релігія і суспільство. Хрестоматія із соціології релігії. Під ред. В. І. Гараджа. К., 2007.

6. Голан А. Миф и символ. – М, 2004.

7. Голосовкер Я. Э. Логика мифа. – М, 2006.

8. Горан В. П. Древнегреческая мифологема судьбы. – Новосибирск, 2006.

9. Гуревич П. С. Нетрадиционные религии на Западе и восточные религиозные культы. М., 2004.

10. Доманський А. К. Релігія в духовному житті українського народу. Київ, 2004.

11. Джгут И. А. Религии и магия. В 2 т. М., 2006.

12. Дерманский Л. С., Потапов А. М. История религии Востока. М., 2006.

13. Додихудоев Х. А. Очерки философии исмаилизма. Душ., 2004.

14. Дорошенко Е. А. Магия и религия. 2-е изд. М., 2003.

15. Джадалла И. А. Течения в исламе: причины возникновения и роль в общественно-политической жизни. М., 2006.

16. Леви-Брюль Л. Сверхъестественное в первобытном мышлении. – М., 2006.

17. Леві-Строс К. Первісне мислення. – К., 2006.

18. Леві-Строс К., Гурманов А. М. Міф та магія. – К, 2008.

19. Лосев А. Ф. Очерки античного символизма и мифологии. – М, 2006.

20. Лосев А. Ф. Философия, мифология, культура. – М, 2004.

21. Кудрявцев В. В. Лекции по истории религии и свободомыслия. Минск, 1997.

22. Лубский В. И. Священные книги мусульман как историко-литературный памятник. Киев, 2004.

23. Малиновский Б. Магия, наука и религия. – М., 2003.

24. Поршнев Б. Ф. О начале человеческой истории. Проблеми палеопсихологии. – М., 2002.

25. Психея і Логос: Антологія психологічної думки /Автор-упорядник М. М. Махній. [Електронний ресурс] – Чернігів: Чернігівський національний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка, 2010.

26. Рассоха І. М. Язичницькі релігії та міфи народів світу. – Харків, 2008.

27. Роменець В. А. Історія психології: Стародавній світ. Середні віки. Відродження. – К., 2005.

28. Махній М. М., Скок М. А. Історія психології: Психологічна думка стародавнього світу. – Чернігів, 2006.

29. Махній М. М., Скок М. А. Історія психологічної думки: Навч. посібник. [Електронний ресурс]. – Чернігів: Чернігівський національний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка, 2010.

30. Мувин А. М.. Релігієзнавство. Київ, 2005.

31. Поликарпов В. С. История религий. Лекции и хрестоматия. Москва, 2006.

32. Радугин А. А. Введение в религиоведение. Москва, 2006.

33. Токарев С. А. Религия и истории народов мира. М., 2005.

34. Тайлор Э. Б. Первобытная культура. – М, 2006.

35. Токарев С. А. Ранние формы религии. – М., 2003.

36. Фрейд З. Тотем и табу. – М, 2004.

37. Фрейденберг О. М. Миф и литература древности. – М., 2004.

38. Фрэзер Д. Д. Золотая ветвь: Исследование магии и религии. – М., 2004.

39. Шахнович М. И. Первобытная мифология и философия. – Л., 2005.

40. Элиаде М. Аспекты мифа. – М., 2004.

41. Элиаде М. История веры и религиозных идей. – Том 1: От каменного века до элевсинских мистерий. – М., 2005.