Міф та магія

Предмет:

Тип роботи:

Дипломна робота

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

Австралії і Америки, які й нині живуть в умовах, де зберігаються залишки первісного суспільства, шаманізм існує й дотепер. У нашій країні доживає свій вік дехто з колишніх шаманів. Але шаманізм як релігія у нашій країні не існує. У всіх сучасних релігіях є залишки шаманізму. Це і професійна каста служителів культу, і уявлення про те, що священики перебувають в особливих відносинах із світом духів, і те, що головні представники надприродного світу – чоловічої статі. До залишків шаманізму належать також елементи екзальтації, які зустрічаються серед сучасних релігій. Розпад суспільства на класи призвів до зміни релігійної діяльності людей. На зміну старим релігіям прийшли нові. За своїм змістом вони були складніші порівняно з релігіями первісного суспільства, тому їх ще називають розвинутими релігіями. Всі розвинуті релігії можна поділити натри основні підгрупи: ранні національні релігії, пізні національні релігії і світові релігії. Розвиток їх порівняно з первісними збагачується новими рисами. Найважливішими з них є такі. По-перше, в цих релігіях головними об'єктами релігійного поклоніння стали вже не духи, а боги. Боги, в уяві віруючих, – це своєрідні, удосконалені духи, що зосередили в своїх руках всю владу як щодо надприродних об'єктів, так і стосовно людського суспільства. За переконанням людей класового суспільства, саме боги встановлюють, проповідують і захищають пригноблення людини людиною. По-друге, класова диференціація суспільства зумовила появу церкви як спеціального ідеологічного апарату панівного класу. Церква користувалася всіма засобами для задоволення своїх потреб, контролювала дотримання віруючими релігійних обрядів, захищала існуючі порядки, пропагувала і силоміць насаджувала релігійні ідеї.

Ранні національні релігії – це такі релігійні вірування, які охоплювали своїм впливом верхні й середні верстви населення у межах однієї національної держави. До ранніх національних релігій відносять релігії, які в літературі позначаються за допомогою префіксів старо-, давньо-: староєгипетську, староіндійську, староєврейську, старогрецьку, старопарську, староримську та ін. Історичним підґрунтям виникнення та існування ранніх національних релігій був рабовласницький лад. Ці релігії існували в умовах, коли була можливість тримати найбільш пригнічені верстви населення у покорі тільки завдяки грубому насильству. Стосовно до найбільш пригнобленого населення, то релігія ще не використовувалася як засіб ідеологічного впливу.

Можна відмітити такі основні риси ранніх національних релігій. Перша риса – відхід від офіційного культу низів суспільства. У цих релігіях до культових відправлень не допускалися раби, а в окремих випадках і частина сільської бідноти. Таке усунення низів від офіційного культу в староіндійській релігії ілюструвалося термінами «різнонароджені» і «двічінароджені». Раби і сільська біднота, що належали до нижчих шарів (каст), вважалися різнонародженими. їх породила мати. Двічінародженими вважалися ті, яких народила мати і які пройшли через обряд освячення богом, тобто одержали друге народження.

Друга риса – порівняно невелика живучість. Мається на увазі та обставина, що давні національні релігії існували тільки в межах рабовласницького суспільства. Але тільки суспільство вичерпувало себе і релігію, на зміну приходили пізні національні або світові релігії.

Третя риса – суворий політеїзм. Усі ранні національні релігії були політеїстичними (від грецького poly – багато, teoc – Бог), тобто багатобожні. Серед багатьох богів виділялася невелика група основних, а серед останніх – верховний Бог. Верховного Бога шанували як царя богів і людей, установника і охоронця законів. Інші боги вважалися його помічниками, які відповідали за окремі ділянки земного і потойбічного життя. За віруваннями стародавніх греків (УШ-Ш ст. до не.) верховним богом був Зевс. Крім Зевса, вшановували богиню шлюбу і подружнього життя Геру, головного суддю в країні мертвих Аїда, богиню мудрості, наук і ремесел Афіну, бога мистецтва і охоронця доріг Аполлона та ін. У давньоіндійській релігії (Х-1 ст. до н. е.), яка мала назву «брахманізм», в ролі верховного бога шанували Брахму. Йому допомагали IIIіва – бог створення і руйнування, народження і смерті, Вішна – бог-охоронець, Індра – бог війни та ін. У ранній національній релігії давніх євреїв верховний бог Яхве, богиня шлюбного життя – Аннат, бог Сонця – Самсон, бог війни – Саваоф, бог землеробства – Ілія, бог пустелі – Азаел та інші утворили пантеон богів [17, 144].

Четверта риса – зародження вчення про загробну (посмертну) віддяку, тобто наявність причинного зв'язку між поведінкою людини в земному житті і її долею у загробному житті. Це вчення визнає посмертну винагороду для одних людей (праведників) і кару для інших (грішників).

У ранніх національних релігіях вчення про потойбічну (загробну) віддяку існує поки що в нерозвиненому вигляді: віддяка пропагується не всіма релігіями і течіями і не на всіх етапах їхнього розвитку. До того ж ранні національні релігії навіть у тих випадках, коли вони викликали і пропагували загробні віддяки, не обіцяли небесної винагороди найбільш пригнобленим верствам населення – рабам.

І, нарешті, остання, п'ята риса – обов'язковість і складність жертвопринесення. В жертву богам приносили пшеницю, виноград, млинці, мед, молоко, вино, пахучу траву, дику птицю, півнів, кіз, овець, свиней, биків, собак, коней.

Чимало національних релігій знали і людські жертвування. За повідомленням Плутарха (И ст. до н. е.) жителі Карфагена, прихильники давньофінікійської релігії, в жертву богу війни Молоху приносили не тільки військовополонених, а й дітей-первістків. Є також відомості про людські жертвоприношення у давньоєврейській, давньовавілонській, давньоєгипетській, давньогрецькій, давньомексіканській та інших ранніх національних релігіях.