Міф та магія

1) поклоніння духам (природи, предків), яким спочатку надавали зооморфних, а пізніше – антропоморфних рис;

2) відсутність професійних служителів культу;

3) відправлення культу у формі особливого для кожного племені святкування, що супроводжується магічними обрядами (танцями, іграми) на честь духів [15, 138].

Родоплемінний (або родовий) лад склався приблизно 40 тис. років тому і пройшов три основних ступені: ранній матріархат, пізній (розвинутий) матріархат і патріархат. Кожному ступеню відповідала форма релігії, яка відображала особливості безсилля людей уданих, конкретних умовах: ранньому матріархату – тотемізм, пізньому – землеробський культ, патріархату – шаманізм. Усі ці форми не поширювалися поза родом чи племенем, тому їх називали родоплемінними релігіями.

До ранніх форм релігії належать магія, фетишизм і анімізм, які виникли в період формування родового ладу (від Ї00 до 40 000 років тому). Магія – віра в існування надприродних засобів впливу на природу. Наприклад, дехто з північно-американських індійців ше в XIX ст. перед початком полювання на бізонів виконував ритуальний мисливський танець: танцювальним рухам вони надавали надприродних властивостей заманювати бізонів до стійбищ і забезпечувати вдале полювання. Магія подвоювала (в уяві людей) шляхи впливу на природу, і вважалось, що людина могла вплинути на природу не лише своєю працею (природні рухи), а й особливими символічними діями – обрядами (надприродний шлях).

Магія поділяється (за метою, яка ставиться перед чаклунством) на такі основні види: виробнича, лікувальна, застережна, військова, метеорологічна (магія погоди) та ін. Найпоширенішим видом була магія виробнича, яка, в свою чергу, мала ряд відгалужень: мисливська, риболовецька, будівельна тощо. З розвитком суспільства з'являються нові різновиди виробничої магії: землеробська, скотарська, гончарська, ковальська, навчальна, спортивна.

Особливим різновидом застережної магії були релігійні табу. Слово «табу» запозичене з мов жителів Гавайських островів і означає заборону будь-що робити, щоб не накликати на себе неприємностей. Магія дійшла до наших днів як елемент сучасної релігії (віра в надприродну силу обрядів) в самостійній формі (у вигляді таких побутових пересудів, як гадання на картах тощо).

Фетишизм – (від франц. кіісїїівте) – віра в існування у матеріальних об'єктів надприродних властивостей. Фетишами називають матеріальні предмети, яким віруючі приписують надприродні властивості. Порівняно з магією фетишизм є більш складною формою релігії. Якщо магія подвоювала шляхи впливу на природу, то фетишизм подвоїв ще й властивості матеріальних об'єктів. До реальної користі матеріальних предметів додавались їхні надприродні здібності бути помічником і заступником людей. У фетишизмі в зародковій формі з'являється ідея Бога.

В сучасних релігіях фетишизм зберігається у вигляді поклоніння священним предметам (хрести, ікони, мощі), а як самостійний залишок – у вигляді віри у талісмани й амулети. Талісман, з точки зору забобонних людей, приносить щастя, амулет оберігає від нещастя. Сучасними фетишами (талісманами або амулетами) у марновірних людей є, наприклад, іконки, ладанки, кулони, слоники, іграшки, «щасливі» квитки.

Анімізм (від лат. anima – душа) – це віра в існування матеріальних об'єктів і процесів надприродних двійників. Анімізм починається з приписування якостей двійників матеріальним об'єктам: людському тілу, тваринам, знаряддям праці тощо. У подальшому своєму розвиткові анімізм включив у себе уявлення про двійників матеріальних процесів: хвороби, війни, ковальської справи та ін.

У слов'ян для визначення ілюзорних двійників застосовувались два терміни: менш могутніх називали душами, більш могутніх – духами; тому можна сказати, що вони є віра в існування душ і духів. Прикладом анімізму можуть бути деякі релігійні уявлення ескімосів Гренландії (XIX ст.). На їхню думку, надприродні двійники були у кожної людини, дерева, струмка, звіра. Уночі, вважали вони, людські душі залишають свої тіла і йдуть полювати, танцювати, відвідувати друзів. Коли вмирала людина, їй у могилу клали знаряддя і предмети праці. Вважалося, що двійники цих речей служитимуть двійникам людських тіл у «країні мертвих».

В анімізмі здійснюється подальше подвоєння світу: світ реальних об'єктів нібито доповнюється світом духовної суєти. У багатьох народів головними двійниками, яких найбільше поважали первісні анімісти, були душі померлих родичів. Тому в літературі первісний анімізм ще називають культом предків. У початковому анімізмі двійники уявляються як інше тіло, невидиме і невідчутне у більшості життєвих ситуацій. В той же час у багатьох народів існувала думка, що в окремих ситуаціях двійника можна побачити, почути і якось відчути: уві сні, як відображення; у воді, як тінь. На цій стадії розвитку релігії не існувало уявлення про безтілесну душу, двійники мислились як інша плоть, що має всі речові характеристики: форму, об'єм, вагу, колір, запах. Наприклад, гренландці вважали, що душі у людей неоднакові, – огрядні люди мають гладкі душі, у худих людей і душі худі. Оскільки уві сні щастило «бачити» також душі померлих, виникло уявлення про безсмертних двійників.

З уявлення про безсмертя двійників виросло уявлення про потойбічне життя. У первісних анімістів країна мертвих розташувалась не на небі, а десь на землі