+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Інше
К-сть сторінок:
60
Мова:
Українська
виторгу фірми А будуть виглядати як D1D1 і MR1MR1.
Інша можливість поведінки полягає у тому, що фірми В і С не будуть зважати на будь-які зміни ціни з боку фірми А. У цьому випадку криві попиту і граничного виторгу фірми А будуть нагадувати криві D2D2 і MR2MR2.
Проте найбільш імовірно, що при зниженні ціни конкуренти вчинять так само, щоб не допустити переходу своїх покупців до фірми, яка знизила ціну, але підвищення ціни буде проігноровано, бо конкуренти фірми, яка підвищує ціну, будуть прагнути захопити її частку ринку. Тобто, відрізок D2P кривої попиту характеризує ситуацію, коли конкуренти ігнорують дії суперника (внаслідок підвищення ціни), а відрізок PD1, коли конкуренти наслідують зміни, - реалістичніший у випадку зниження ціни. Логічно припустити, що олігополіст, який не бере участі у змові, стикається із ламаної кривою попиту, наприклад, кривою D2PD1 на рис. 11.3. А такому разі крива граничного виторгу олігополіста буде складатися із двох відрізків – частини MR2f кривої граничного виторгу, що відповідає D2 D2, і частини gMR1 кривої граничного виторгу, яка відповідає D1 D1. Внаслідок різкої відмінності в еластичності попиту вище і нижче поточної ціни існує розрив, який можна розглядати як вертикальний відрізок кривої граничного виторгу. Оскільки будь-яка зміна граничних витрат скорочує вертикальний розрив, не відбудеться ніяких змін ні в ціні, ні в обсязі виробництва.
Рівновага ламаної кривою попиту для олігополіста дуже стабільна, що пояснює практику нечастої зміни ціни за незмовницької олігополії. Ламана крива попиту дає підстави кожному з олігополістів вважати, що будь-яка зміна ціни тільки шкодить.
Змовницьке ціноутворення. Картелі
Залежність поведінки кожної фірми від реакції конкурентів називають олігопольним взаємозв’язком. Його суть полягає в тому, що будь-яка модель олігополії повинна містити схему дій у відповідь на реакцію конкурентів, зумовлену зміною становища на ринку.
Таким чином, до кооперативної поведінки фірми вдаються тоді, коли вони мають намір зменшити взаємну конкуренцію. Якщо ж в умовах олігополії фірми активно і тісно співпрацюють між собою, це означає, що вони вступають у змову.
Попередні висновки з теорії ігор свідчать, що олігопольна структура галузі сприятлива для укладання таємних угод. Змова існує, якщо фірми галузі досягають очевидної (відкритої чи простежуваної) або прихованої (таємної чи мовчазної) угоди про фіксування цін, поділ ринку або в інший спосіб обмежують конкуренцію між собою. Поняття змови застосовують тоді, коли дві чи більше фірм спільно встановлюють фіксовані ціни чи обсяги виробництва і поділили ринок або вирішили працювати спільно. Зумовлений змовою контроль над ціною дає змогу олігополістові зменшити невизначеність, збільшити прибутки і навіть перешкодити входженню в галузь нових конкурентів.
Змова може набувати різних форм. Найпростішою формою змови є картель - відкрита оформлена угода щодо цін та обсягу виробництва, яка охоплює всіх або переважну більшість виробників. Для утримання погодженої ціни потрібне регулювання обсягу виробництва, тобто поділ ринку. Крім того, картель повинен передбачити засоби контролю за входженням на ринок в інтересах його членів.
Цінове лідерство
Лідерство у цінах – це різновид джентльменської угоди, коли олігополісти координують свою поведінку у сфері цін, не вдаючись до прямої таємної змови. Домінуюча (найбільша чи найефективніша) фірма стає ціновим лідером та ініціює зміну ціни, а решта фірм більш чи менш автоматично наслідує її цінову поведінку. У такій ситуації фірмам нема підстав турбуватися, як конкуренти відреагують на зміну цін. Лідер впевнений, що решта фірм візьме з нього приклад, незалежно від того, підвищить він ціну чи знизить. Інші знають: якщо вони будуть наслідувати лідера, всі решту вчинять так само. Така практика поширена в багатьох галузях.
Ціноутворення за принципом „витрати плюс”
У випадку ціноутворення за принципом „витрати плюс” олігополіст використовує формулу для визначення витрат на виробництво одиниці продукції й додає надвишку для встановлення ціни. Оскільки витрати на одиницю продукції змінюються у залежності від обсягу виробництва, фірма повинна передбачити деякий типовий, або плановий, рівень виробництва. При визначені ціни до середніх витрат додається надвишка, зазвичай у розмірі деякого відсотка.
11.4. Економічна ефективність олігополії
Для олігополіста оптимальним є обсяг виробництва, за якого ціна перевищує граничні витрати. Цей обсяг виробництва менший ніж той, за якого мінімізуються середні загальні витрати. Це означає, що за олігополії не досягається ні розподільна (Р = МС), ні виробнича ефективність (Р = мінімум АТС).
Можна довести, що олігополія фактично не така бажана, як чиста монополія, бо чиста монополія часто підпадає під державне регулювання для зменшення її можливостей зловживання ринковою владою. Неофіційна таємна угода між олігополістами може призвести до такого рівня цін та обсягу виробництва, що існують за чистої монополії. Водночас зберігається видимість існування декількох незалежних фірм, що конкурують між собою.