Мікроекономіка

Предмет:

Тип роботи:

Інше

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

досягнута в даній ситуації, отримала назву рівноваги за Нешем. Рівновага за Нешем – це рівноважне вирішення гри, за якого стратегія кожного гравця є оптимальною за умови вибору стратегії іншим гравцем.

В умовах рівноваги за Нешем кожна фірма повністю реалізує свій потенціал залежно від того, що чинять її конкуренти. Це означає, що у жодного з гравців нема стимулу змінити свою стратегію після встановлення того, яку стратегію вибрав інший гравець. Рівновага за Нешем виключає можливість узгодження фірмами своїх дій – кожна з них ухвалює таке рішення, яке дає їй найвищий прибуток із можливих, причому фірма знає про дії своїх конкурентів. Проте у такому випадку прибуток нижчий, ніж за наявності таємної змови. Перед фірмами постає дилема: чи варто їм вдатися до агресивної конкуренції, захоплюючи більшу частку ринку за рахунок витіснення своїх конкурентів, чи співпрацювати з ними, узгоджуючи свою політику і утримуючи свою частку ринку. У випадку пасивної конкуренції фірми призначають високі ціни та обмежують обсяги виробництва, отримуючи вищі прибутки, ніж за агресивної поведінки.

Теорія Курно оцінює інший випадок рівноваги за Нешем. А.Курно зробив першу спробу створити теорію олігополії ще в 1838 році. Він поставив проблему олігопольного взаємозв’язку, тобто необхідності кожній фірмі брати до уваги поведінку конкурентів при визначенні своєї ринкової стратегії. На думку Курно, для розуміння поведінки конкуруючих фірм треба зробити припущення щодо реакції кожної фірми на поведінку конкурентів.

Початково при постановці проблеми Курно припускав, що кожна фірма буде діяти так, ніби вона не очікує від своїх конкурентів зміни цін чи обсягів випуску, навіть якщо вона сама це зробить.

Модель Курно також розглядає випадок дуополії. Кожна з фірм встановлює деяку ціну, яка максимізує прибуток за будь-якої ціни, встановленої конкурентом. Такі ціни зображаються у вигляді кривих реагування.

Якщо за Курно вибір обсягу виробництва обома фірмами відбувається одночасно, то у моделі Стакелберга фірми діють послідовно. У 1934 році Генріх Стакелберг змоделював поведінку дуополістів з врахуванням особливостей ринкової позиції конкурентів та їх ринкової влади. Обсяг виробництва та ціна залежить від стратегій, яких дотримуються фірми. У них є дві можливих стратегії – лідера або послідовника. Лідер знає і враховує криву реагування конкурента при визначенні свого обсягу виробництва, що максимізує прибуток. Послідовник підлаштовується під уже встановлений лідером обсяг виробництва. Таким чином, ініціатива забезпечує фірмі-лідерові перевагу.

Як і в моделі Курно, буде досягнуто стабільної рівноваги, але у лідера прибуток буде вищим, а у послідовника – нижчим. Якщо ж обидві фірми виявляться лідерами, то виникне нерівноважний стан, у якому для запобігання цінової війни потрібно буде укладати між ними угоду.

Модель Бертрана відрізняється від моделі Курно припущенням про те, що кожна фірма максимізує прибуток, сподіваючись, що інша фірма своєї ціни не змінить. Результатом моделі Бертрана є стійка рівновага двох фірм.

На думку Бертрана, кожна фірма встановлює свою ціну на основі припущення, що ціна конкурента залишиться незмінною. Як і в моделі Курно, становище дуополістів є симетричним: кожна фірма буде встановлювати ціну нижчу, ніж у конкурента. Процес зниження цін триватиме доти, доки не встановиться рівноважна ціна. Стійка рівновага досягається у точці Е, де дві криві перетинаються, і кожна з фірм встановлює однакову ціну на продукт.

Ж. Бертран підходив до проблеми дуополії з позиції покупця, який порівнює ціни, призначені обома виробниками. В такому разі попит на продукцію кожної фірми буде залежати від цін на продукцію у неї та її суперника. Дуополісти встановлюють ціну одночасно, проте кожен з них сприймає ціну суперника як дану.

11.3. Моделі поведінки олігополії у сфері ціноутворення

Для розуміння поведінки олігополії у сфері ціноутворення та визначення обсягу виробництва розглянемо основні моделі:

ламана крива попиту;
змовницьке ціноутворення;
лідерство у цінах;
ціноутворення за принципом „витрати плюс”.

Незмовницька олігополія: ламана крива попиту

Припустимо, що олігопольна галузь складається з трьох фірм – А, В і С, кожній з яких належить приблизно третина загального ринку диференційованого продукту. Фірми діють незалежно, тобто не вдаються до змови при встановленні цін. Вважається, що кожна фірма керується тим, що коли вона знизить свої ціни, конкуренти підтримають таке зниження, але якщо вона їх підвищить, жодна фірма не візьме з неї прикладу.

На рис. 11.3. показано, як виглядає ринок олігополіста, що дотримується цих двох положень. Наявна ціна продукту фірми А дорівнює P*, а поточний обсяг продажу – Q*.

Одна із можливостей полягає в тому, що фірми В і С точно наслідують усі зміни ціни, ініційовані фірмою А. У цьому випадку криві попиту та граничного