Місце органів внутрішніх справ та органів державної влади в системі управління

У селищах міського типу, мікрорайонах і віддалених населених пунктах можуть створювати відділи (на правах райвідділів) і відділення міліції, які входять до складу територіальних органів внутрішніх справ.

На окремих промислових підприємствах, в установах і організаціях, діяльність яких пов'язано з особливим режимом роботи (оборонний характер, особливо високотехнічна небезпека виробництва тощо), створюють відділи внутрішніх справ для роботи на закритих об'єктах. Для забезпечення громадського порядку на об’єктах і територіях, які мають особливе народно-господарське значення або постраждали внаслідок стихійного лиха, екологічного забруднення, катастрофи, МВС України з дозволу Кабінету Міністрів України може створювати спеціальні підрозділи міліції.

Частина управлінської діяльності у сфері внутрішніх справ є саме організаційною і безпосередньо не викликає юридичних наслідків. Але варто зазначити і те, що організаційні аспекти управлінської діяльності у сфері внутрішніх справ тісно пов’язані з правом, їх здійснення базується на правовій основі. Наприклад, органи внутрішніх справ реалізують свою компетенцію не тільки шляхом видання правових актів, а й під час проведення різних організаційних заходів та здійснення матеріально-технічних дій.

На думку В. М. Плішкіна, значна частина відносин, що складаються у сфері управління, не регулюється і не може регулюватися правом. Управління має безліч неправових проблем. Це стосується й управління в сфері охорони громадського порядку, котра виходить за межі не тільки адміністративно-правового, але й взагалі правового регулювання, оскільки громадський порядок включає в себе суспільні відносини, що базуються на найрізноманітніших соціальних нормах: правових, моральних, звичаях. Г. А. Туманов робить висновок, що багато в управлінні вирішується хоча і на фоні регулюючого впливу нормативних установлень, але без вступу учасників процесу управління в певні правовідносини, право ніколи не може і не повинно визначати весь зміст роботи органів управління. [5]

Адміністративісти виділяють різні елементи (напрямки) організаційної діяльності. Так, Д. М. Бахрах серед таких елементів називає: доведення управлінського рішення до відома виконавців; роз’яснення цілей і значення запланованих заходів; проведення різноманітних організаційно-масових заходів, а також таких заходів, як підбір, розстановка і навчання кадрів, фінансування, виділення необхідних матеріалів та устаткування; забезпечення належної взаємодії. [6]

Таким чином, організаційний механізм управління внутрішніми справами є важливим і одночасно трудомістким процесом, в ході якого вирішується велика кількість питань, які стосуються планування, інформаційного, правового, кадрового, матеріально-технічного та фінансового забезпечення управління у досліджуваній нами сфері. Складність організаційної діяльності, різноманіття аспектів, що її складають, обумовлюють необхідність створення спеціалізованих служб та апаратів (кадрових, матеріально-технічних, фінансових, інформаційних та ін.), а також навчальних закладів. Разом із правовими організаційні засади складають необхідний чинник управлінської діяльності у сфері внутрішніх справ, спрямовані на забезпечення чіткої та ефективної роботи як загальних, так і спеціальних суб’єктів управління внутрішніми справами щодо досягнення ними основної мети – забезпечення реалізації, охорони та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб, зниження рівня правопорушень, забезпечення охорони та захисту громадського порядку, громадської безпеки та власності від протиправних посягань.

 

 

Забезпечення громадського порядку та громадської безпеки в Українській державі — це завдання більшою чи меншою мірою всіх державних і громадських організацій. Але громадяни України відповідно до Конституції України мають право створювати на основі Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» від 22 червня 2000 р. громадські об'єднання для участі в охороні громадського порядку й державного кордону, сприяння органам місцевого самоврядування, правоохоронним органам, Прикордонним військам і органам виконавчої влади, посадовим особам у запобіганні й припиненні адміністративних правопорушень і злочинів, захисті життя та здоров'я громадян, інтересів суспільства й держави від протиправних посягань, а також у рятуванні людей і майна під час стихійного лиха та інших надзвичайних обставин. Громадські формування з охорони громадського порядку й державного кордону можуть бути створені на засадах громадської самодіяльності як зведені загони громадських формувань, спеціалізовані загони (групи) сприяння міліції та Прикордонним військам, асоціації громадських формувань тощо. [7]

Громадські формування створюються й діють разом із правоохоронними органами, Прикордонними військами, органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування. Повсякденну (оперативну) діяльність таких формувань організовують, спрямовують і контролюють відповідні органи внутрішніх справ, підрозділи Прикордонних військ. Громадські формування створюються на добровільних засадах за місцем роботи, навчання або проживання громадян у складі не менше ніж 10 осіб і діють на основі положення (статуту). Членами громадських формувань з охорони громадського порядку й державного кордону можуть бути громадяни України, які досягли 18-річного віку, виявили бажання брати участь у зміцненні правопорядку й охороні державного кордону та здатні за своїми діловими, моральними якостями й станом здоров'я виконувати на добровільних засадах взяті на себе зобов'язання. [8]

Базовим законодавчим документом, яким керуються представники громадських організацій щодо протидії правопорушенням на залізничному транспорті, охорони громад ського порядку та профілактики правопорушень, є Конституція України, норми якої є нормами прямої дії і мають найвищу юридичну силу. Згідно зі ст. 36 Основного Закону, громадянам України надається право на свободу об’єднання в політичні партії та громадські організації для захисту своїх прав і свобод, а також задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів [9].

Водночас у ст. 27 Конституції визначено, що кожен має право захищати своє життя