justify;">З метою боротьби зі злочинністю зазначені органи здійснюють профілактичну роботу, вживають оперативно-розшукових заходів для виявлення ознак злочинів та осіб, які їх вчинили, встановлюють причини і умови, що сприяли злочинності на обслуговуваній території, а також вживають заходів до їх усунення.
Пошук
Місце органів внутрішніх справ та органів державної влади в системі управління
Предмет:
Тип роботи:
Реферат
К-сть сторінок:
34
Мова:
Українська
Міські та районні відділи (управління) внутрішніх справ організують діяльність з виконання вироків судів, керують паспортною та дозвільною системами, вживають заходів щодо безпеки руху транспорту та пішоходів, нагляду за технічним станом автомототранспорту. У межах своїх повноважень вони сприяють посадовим особам при виконанні ними службових обов'язків у тих випадках, якщо громадяни відмовляються підкоритися їх законним вимогам.
Структура міських і районних відділів (управлінь) внутрішніх справ відповідає їх основним функціям. Вона визначається штатами, в яких дається найменування посад, їх чисельність, посадові оклади. Міністерство внутрішніх справ України в межах штатної чисельності та фонду заробітної плати затверджує штати відповідних органів внутрішніх справ.
Отже, я підтримую думку Афанасьєва В.Г, що при проектуванні структури органів внутрішніх справ слід враховувати майбутні умови їх функціонування, зміни соціально-економічних характеристик зовнішнього середовища і стану злочинності, що прогнозуються. зауважемо на тому, що організаційна структура центрального апарату МВС України є доволі складною. Органи в апараті взаємодіють між собою, повноваження між ними розподілені, проте внаслідок своєї складності структура все ж має свої недоліки. Проте це досить нормально, адже чим важче механізм – тим важче їм управляти і його взаємодія між деталями.
3.2 Внутрішні війська МВС України як складова частина органів внутрішніх справ України
Внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ
України входять до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначені для охорони та оборони важливих державних об'єктів, перелік яких установлюється Кабінетом Міністрів України, а також для участі в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю.
Основними завданнями внутрішніх військ є:
охорона та оборона важливих державних об'єктів, об'єктів матеріально-технічного та військового забезпечення Міністерства внутрішніх справ України
супроводження спеціальних вантажів;
здійснення пропускного режиму на об'єктах, що охороняються;
конвоювання заарештованих і засуджених;
охорона обвинувачених під час судового процесу;
переслідування і затримання заарештованих і засуджених осіб, які втекли з-під варти;
участь в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю;
участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій на об'єктах, що охороняються;
охорона дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав на території України.
Традиції внутрішніх військ МВС України історично сформовані і випробувані часом, передаються з покоління в покоління, складають їхню невмирущу спадщину, моральний та бойовий потенціал, сприяють якісному виконанню особовим складом військового обов'язку, зміцнюють військові колективи, виступають могутнім мотиваційним і мобілізуючим засобом, важливою умовою успішного виконання службово-бойових завдань.
Діяльність внутрішніх військ будується на принципах законності та гуманізму, поваги до особи, її прав і свобод.
Внутрішні війська будуються на засадах централізованого керівництва, єдиноначальності, поєднання при їх комплектуванні принципів добровільності та військового обов'язку.
Внутрішні війська підпорядковуються Міністру внутрішніх справ України. Безпосереднє управління внутрішніми військами здійснює командуючий цими військами. Внутрішні війська складаються із з'єднань, військових частин і підрозділів по охороні важливих державних об'єктів, зокрема атомних електростанцій, по супроводженню спеціальних вантажів і конвоюванню заарештованих і засуджених, із військових частин спеціального призначення та спеціальних моторизованих військових частин міліції, підрозділів зв'язку, військових установ, навчальних закладів та учбових частин. [26]
Отже, що стосується внутрішніх військ як складової частини органів внутрішніх справ, то сьогодні вони розвиваються по шляху оптимізації складу і чисельності, вдосконалення службово-бойового застосування, розробки і впровадження нових програм навчання військовослужбовців, здійснення заходів щодо вдосконалення системи виховання особового складу, всебічного вдосконалення бойового, технічного і тилового забезпечення діяльності з'єднань і військових частин. Подальший розвиток внутрішніх військ передбачає підвищення їх ролі в боротьбі зі злочинністю й охороні правопорядку в країні.
3.3 Міліція як складова частина механізму держави
У вченні про державу і право важливе місце відводиться проблемі механізму держави, під яким розуміється система усіх державних організацій, що здійснюють її завдання і реалізують її функції.
Частина державних організацій наділена владними повноваженнями для здійснення управління державними справами з метою реалізації завдань і функцій держави. Саме цю групу державних організацій слід виділити і йменувати їх апаратом держави. Державний апарат являє собою систему всіх органів держави, що здійснюють її завдання і функції.
Міліція є складовою частиною державного апарату України, тому її організація та діяльність будуються на принципах, спільних для всього державного апарату, про які йшлося вище. Але оскільки міліція являє собою один з державних органів, на який покладено виконання ряду специфічних завдань, її організація та діяльність мають певні особливості.
Уся діяльність міліції засновується на неухильному дотриманні законності. Свої завдання вона має виконувати неупереджено, жодні виняткові обставини або вказівки посадових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездії з її боку. Для забезпечення громадського порядку працівники міліції повинні вживати заходи незалежно від своєї підлеглості. Вони зобов'язані поважати гідність особи і виявляти до неї гуманне ставлення, захищати права людини незалежно від її соціального походження, майнового та іншого стану, расової та національної приналежності, громадянства, віку, статі, мови та освіти, ставлення до релігії, політичних та