Місце органів внутрішніх справ та органів державної влади в системі управління

Отже, проаналізувавши діяльність правозахисних організацій, можна сказати, що щоденна робота правозахисників буде досить виснажливою, і подекуди членам організації «опустяться руки» від боротьби за становлення громадянського суспільства, але тим не менше члени організації повинні бути сильні духом і бачити в недалекій перспективі становлення верховенства права та дотримання прав людини і громадянина. А сама діяльність правозахисників безперечно відіграє суттєву роль, тим більше для тих громадян, котрі не вмозі через, наприклад, економічні труднощі захистити свої права. Тому логічно було б назвати таку діяльність альтруїстичною.

 

 

 

Взаємовідносини органів внутрішніх справ з іншими центральними органами виконавчої влади визначаються рядом факторів. По-перше, здійснення органами державної влади цього рівня (Верховна Рада України) законотворчості, тобто видання обов’язкових для виконання на території усієї держави законів. Такі закони регулюють не лише питання організації правоохоронних органів, але й зміст їх діяльності. Саме ці органи, природно, беруть активну участь в реалізації положень законів. Але тут існує й зворотній зв’язок: практика застосування законів правоохоронними органами є ефективним засобом перевірки життєздатності законів, їх відповідності вимогам життя. На підставі досвіду застосування законів правоохоронними органами розробляються рекомендації по удосконаленню законодавства, які можуть бути враховані у процесі правотворчості, який здійснюється Верховною Радою України. [15]

Судові та правоохоронні органи, крім того, наділені конституційним правом законодавчої ініціативи.

По-друге, вищий орган законодавчої влади України уповноважений вирішувати деякі питання формування центральних судових та правоохоронних органів. Відповідно до Конституції України Верховна Рада України за поданням Президента України затверджує Кабінет Міністрів України, куди входять як його члени міністр юстиції, міністр внутрішніх справ – керівники відповідних правоохоронних органів.

По-третє, взаємовідносини вищого законодавчого органу України з правоохоронними органами характеризуються й тим, що Верховний Суд України, Вищий Арбітражний суд України і Генеральний прокурор України повинні регулярно звітувати перед Верховною Радою України. Мова, звичайно, йде про загальний контроль за їх діяльністю, а не про втручання в прийняття рішень за конкретними питаннями.

Ефективною формою контролю за діяльністю державних органів, в тому числі правоохоронних, є надання народним депутатам права запиту, на який відповідні державні органи і посадові особи повинні дати відповідь у ході сесії Верховної Ради України. Але й ця форма контролю не повинна використовуватись для втручання в прийняття судовими та правоохоронними органами рішень у конкретних справах, зокрема, у винесенні судових рішень.

По-четверте, вищий законодавчий орган України виступає також в ролі гаранта, що забезпечує умови для нормальної діяльності центральних судових та правоохоронних органів.

По-п’яте, для характеристики взаємовідносин вищого органу державної влади України з правоохоронними органами принципове значення має здійснення перших конкретних заходів по зміцненню законності та правопорядку, а також узгоджених дій в цій області.

Специфіка правоохоронних органів (наприклад, МВС, Мінюсту) полягає в тому, що вони одночасно є і органами державного управління, оскільки на них поряд з правоохоронними завданнями покладаються і управлінські.

Оцінюючи взаємовідношення судових та правоохоронних органів з органами державного управління, слід мати на увазі, що першим з них надано ряд суттєвих повноважень відносно других. Ці повноваження пов’язані, в основному, із здійсненням контролю за законністю дій більшості органів державного управління та посадових осіб, які працюють в них. [16]

У конституційності створення і діяльності правоохоронного органу найрельєфніше виявляється його сутність, обумовлена правовою системою і суттю конкретної держави. У демократичному суспільстві правова система, а значить, і вся правоохоронна система повинні бути демократичними. Історичний досвід яскраво продемонстрував, що відхід держави від демократичних принципів починається з відмови від демократії в організації і в діяльності правоохоронних органів. [17]

Конституційність правоохоронного органу оцінюється, як зазначають фахівці, двома основними критеріями: 1) відповідністю правоохоронного органу тим положенням, які закріплені в Конституції; 2) законністю процедури заснування правоохоронного органу. Такою конституційною підставою є необхідність охорони прав і свобод громадян, громадського порядку і громадської безпеки.

Державно-владний характер правоохоронних органів виявляється у тому, що вони є частиною державного механізму, володіють компетенцією розгляду різного роду юридичних справ. Ніякі інші організації не можуть і не повинні діяти від імені держави і мати державно-владні повноваження стосовно фізичних і юридичних осіб. [18]

Роблячи висновок, буде доречним сказати, що органи державної влади, природно, беруть активну участь в реалізації положень законів. Але тут існує й зворотній зв’язок: практика застосування законів правоохоронними органами є ефективним засобом перевірки життєздатності законів, їх відповідності вимогам життя. А реформування правової системи України в умовах розбудови незалежної держави потребує удосконалення складових елементів цієї системи, а органи внутрішніх справ є невід’ємною частиною системи органів державного управління.

 

 

Взаємовідносини державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування в Україні будується на відповідній нормативно-правовій основі. Конституція допускає делегування повноважень місцевих державних адміністрацій виконкомам сільських, селищних і міських рад, а також обласних і районних рад — обласним і районним державним адміністраціям. Законодавство України встановлює межі такого делегування, а також інші форми взаємодії місцевих