Морально - психологічне забезпечення діяльності військ

бойові стресори бойової обстановки (загроза життю, отримання поранення, свідоцтва смерті близьких і товаришів по службі, ураження ракетним ударом, ураження артилерійським і стрілецьким вогнем як з боку противника, так і власних військ (помилково), участь у спеціальних підрозділах, що діють на теренах противника, відповідальність за смерть іракських солдатів);

небойові стресори бойової обстановки (свідоцтва смерті іракських і кувейтських солдатів; страх перед застосуванням Іраком ракетних ударів чи атак з використанням хімічної та біологічної зброї; очікування наземних бойових дій, які асоціювалися зі страхом смерті чи пораненням; відношення Іраку до військовополонених; загальні негативні умови життєдіяльності у пустелі);

стресори, що пов’язані з відправкою у зону бойових дій (ізоляція від сім’ї, близьких, друзів, товаришів по службі, роботи. Особливо це стосувалося солдатів Національної гвардії та військ резерву).

У результаті дії цих стресфакторів у військовослужбовців виникають труднощі у функціонуванні психіки. Можна представити таку психологічну класифікацію розладів психіки у бойових умовах:

1. Розлади психіки, ведучою ознакою яких є фобія, – патологічний страх, характерними симптомами якого є серцебиття, холодний піт, сухість у роті, тремтіння кінцівок, мимовільне виділення сечі та калу, паралічі кінцівок, заїкання, німота. Можна виділити три основні клінічні форми страху:

рухова форма, що проявляється у неконтрольованих діях і рухах, наприклад, втеча від небезпеки;

ригідна форма, що проявляється у пасивності, бідноті міміки, байдужості, окляклості тощо;

скрита форма, що має прояв у гарячковій пасивності, безглуздій активності, які призводять до зриву виконання бойового завдання. У штабах така форма активності паралізує результативну роботу, породжує протилежні накази, розпорядження тощо.

Колективною формою страху є паніка – стан масового страху перед реальною або уявною небезпекою, яка наростає у процесі взаємної індукції, що блокує здатність реально оцінювати обстановку, мобілізацію вольових ресурсів і організацію спільних цілеспрямованих дій.

2. Бойовий шок і бойова втома. Бойовий шок проходить у три стадії:

•перша розвивається протягом кількох годин (діб) і характеризується почуттям тривоги, що поступово зростає, страхом і погіршенням настрою;

•друга – гостра стадія – продовжується від кількох днів до кількох тижнів, проявляється розвитком психосоматичних порушень невротичного характеру;

•третя – хронічна стадія – характеризується тривалою психічною декомпенсацією із змінами особистості. 

Під бойовим стомленням розуміють психічні розлади, які виникають через кілька тижнів бойових дій середньої інтенсивності.

3. Посттравматичний синдром включає групу психічних розладів, виникаючих у результаті неусвідомлених намагань суб’єкта “витіснити” зі свідомості найбільш несприятливі епізоди, що розвиваються після активних бойових дій. Основні форми прояву посттравматичного синдрому: часткова чи повна соціальна дезадаптація, зниження пам’яті, думки про самогубство та суїцідальні дії, почуття постійної стомленості, неспроможність концентрувати увагу, порушення сну, зловживання алкоголем, прийом наркотиків, сильний головний біль, шлунковокішкові розлади, сексуальні розлади тощо.

За важкістю можна класифікувати бойові психічні травми:

легкого ступеня, що проявляються у надмірної дратівливості, замкненості, втраті апетиту, головних болях, швидкій стомлюваності;

середнього ступеня, які характеризуються легкими істеричними реакціями, агресивністю, тимчасовою втратою пам’яті, депресією, підвищеною чутливістю до шуму, сильним страхом, втратою почуття реальності дій, що відбуваються;

тяжкого ступеня, що проявляються порушеннями слуху, зору, координації рухів і психоруховими розладами від безглуздих вчинків до розвитку ступору. 

Основні напрямки профілактики бойових психічних травм:

1. Навчання командирів, а через них і всіх військовослужбовців, основам психології та практичним навичкам і вмінню своєчасного розпізнання психічних розладів з використанням найпростіших методик оцінювання бойового стресу, опрацювання навичок самоконтролю і спостереження за оточуючими.

2. Роз’яснення особовому складу природи стресових ситуацій і переконання їх у персональній відповідальності за власний психічний стан, опанування найпростішими прийомами релаксації, медитації тощо. Така робота має проводитися безпосередньо перед боєм і у періоди затишшя.

3. Оптимальне забезпечення особового складу всім необхідним, формування їх впевненості у власних силах, турбота про годування і відпочинок, надання своєчасної психологічної та психіатричної допомоги.

4. Своєчасне розпізнання осіб із бойовими психічними травмами, надання їх оперативної психологічної допомоги й їх евакуація в тил. Основними критеріями для евакуації є: неспроможність військовослужбовця виконувати функціональні обов’язки, неадекватна оцінка оточення, відсутність контакту, деморалізуючий його вплив на оточуючих, загроза з його боку для інших військовослужбовців.

Як свідчить світовий досвід, бойові психічні травми необхідно лікувати безпосередньо на передньому краї. В основі цього лікування мають лежати три основних принципи: своєчасність надання психологічної допомоги, максимальне наближення місця лікування до поля бою, мінімальні строки лікування.

Особи, що отримали бойові психічні травми, мають отримати медичну допомогу безпосередньо у бойових порядках. Ті військовослужбовці, які підлягають евакуації, збираються на батальйонний медичний пункт, де їм надається перша психологічна, долікарська, а за можливості – перша лікарська допомога з використанням методів психокорегування та мінімальною кількості ліків.

Військовослужбовці, в яких не відновлюється боєздатність протягом кількох годин, належать евакуації у медичну роту, окремий медичний батальйон, де вони будуть знаходитися від кількох годин до кількох діб у залежності від важкості травми, кількості потерпілих і бойової обстановки. Для їх лікування використовують методи психокорегування, раціональної трудотерапії з обов’язковими елементами бойової та фізичної підготовки. Головним завданням колективних та індивідуальних бесід має бути переконання уражених у