Мова як суспільне явище

Спотворює зміст вислову й недоречний антифразис, тобто вживання замість потрібного слова його антоніма, наприклад: труднощі нашого спілкування з місцевим населенням зумовлювалися знанням мови. Слово знання автор використовує, маючи на увазі саме протилежне йому – незнання. 

 

Питання для самоконтролю

Що Ви знаєте про антонімію?

На яких мовних рівнях вона проявляється?

Розкажіть про одно- та різнокореневі антоніми; загальномовні та контекстуальні.

На які групи (класи) поділяються семантичні антоніми?

Що таке мезонім?

У чому особливість антонімів багатозначного слова?

У яких функціональних стилях найчастіше використовуються антоніми, з якою метою?

Розкажіть про антитезу, антифразис та епітет-оксюморон.

Що Ви знаєте про стилістично невиправдане вживання антонімів?

 

 

Тема 9. СКЛАД ЛЕКСИКИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ ЗА ПОХОДЖЕННЯМ

 

План

 

1.Індоєвропейська, спільнослов’янська, східнослов’янська та власне українська лексика.

2.Лексика іншомовного походження.

3.Слова, запозичені з інших слов’янських мов. Старослов’янізми.

4.Запозичення з неслов’янських мов.

5.Фонетичне та морфологічне засвоєння іншомовних слів.

6.Особливості вживання та стилістичні функції іншомовних слів.

 

Література

 

1.Коваль А. П. Практична стилістика сучасної української мови. – К., 1987. – С. 54-60.

2.Мацько Л. І., Мацько О. М., Сидоренко О. М. Українська мова. – К., 1998. – С. 76-82.

3.Пономарів О. Д. Мовностилістичні поради. – К., 1999. – С. 125-134.

4.Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови: Підручник. – К., 1992. – С. 72-78.

5.Сучасна українська літературна мова / М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко та ін. – К., 2000. – С. 126-131.

6.Сучасна українська літературна мова: Стилістика / За ред. І. К. Білодіда – К.,1972. – С. 78-85.

7.Українська мова: Енциклопедія. – К., 2000. – С. 59, 156, 179-180, 208, 213-214.

 

Індоєвропейська, спільнослов’янська,

східнослов’янська та власне українська лексика

 

Українська мова належить до східнослов’янської мовної підгрупи, яка разом із південнослов’янською та західнослов’янською постала із спільнослов’янської (праслов’янської) мови, а та – з індоєвропейської. 

Лексична система української мови в сучасному її вигляді не з’явилася відразу, а формувалася тривалий час. Відповідно до етапів розвитку суспільства: індоєвропейська спільність – спільнослов’янська (праслов’янська) – східнослов’янська – українська мова у своєму лексичному складі містить генетичні групи слів – індоєвропейські, спільнослов’янські, східнослов’янські та власне українські.

Для багатьох індоєвропейських мов є спільними або дуже подібними слова:

– назви спорідненості: мати, брат, дочка;

– назви тварин: вівця, бик, вовк;

– продуктів харчування: м’ясо, кістка, сіль, мед;

– назви дій: брати, везти, воліти;

– назви якостей: босий, довгий, вузький та ін. 

До слів, які утворилися від індоєвропейських коренів на праслов’янському ґрунті та вживаються в усіх слов’янських мовах із певними фонетичними змінами (спільнослов’янська лексика), належать назви:

– спорідненості: онук, отець, жінка;

– частин тіла: брова, вухо, ніс, зуб, серце, шия, череп, ясна, язик, кров, лікоть;

– тварин і птахів: звір, бобер, журавель, гуска, орел, олень;

– рослин та їх частин: жолудь, береза, осика, черемха, кора, солома;

– предметів і явищ природи: сонце, місяць, день, ніч, вечір, весна, зима, вогонь, вода, роса, дим, сніг;

– жител та їх частин: дім, двері , окно (вікно);

– дій, процесів, станів: стояти, сидіти, тесати, орати, жити, вмерти.

Спільнослов’янське лексичне успадкування складають також слова з суфіксами:

-ець, -иц-: швець, птиця, пшениця;

-д-: правда, кривда;

-н-: кузня, стайня;

-л-: мило, шило, сало та ін.

До лексики спільнослов’янського походження належать і слова борона, кроква, весло, свідок, боліти, клепати, киснути, потік, пліт, посол, гнів, стид, холодний, гіркий, один, дев’ять, чотирнадцять, сто, я, ми, він, з, за, при, у(в), там, тут, як та ін. Слова, що належать до спільнослов’янської лексики, становлять ядро словникового складу української мови, найважливішу його частину; вони характеризуються простою словотворчою структурою, стійкістю, стилістичною нейтральністю, найбільшою вживаністю у повсякденному спілкуванні. Всі вони відносяться до важливих галузей життя і є назвами, як правило, конкретних предметів, їх ознак і дій.

Говорячи про слова спільнослов’янського походження, слід пам’ятати, що деякі з них у різних слов’янських мовах набули іншого значення. Якщо, наприклад, у російській мові слово неделя має значення ‘сім днів’, то в інших слов’янських мовах, у тому числі й українській та білоруській, ним позначається вільний від праці день тижня; неоднакове значення слова зілля спостерігається в різних слов’янських мовах (пор. укр. зілля – ‘трава’, ‘зелень’, ‘настій на траві’; рос. зелье – ‘отруйний напій з трав’; біл. зелле – ‘бур’ян’, ‘зелений корм’, ‘напій’; болг. зеле, чес. zeli – ‘капуста’; серб. зеле – ‘зелень’, ‘щавель’; пол. ziele – ‘трава, злак’). Слово коса в болгарській і сербо-хорватській мовах має значення ‘волосся на голові’, а не ‘вид жіночої зачіски’; прикметник грізний у болгарській мові означає ‘огидний’.

Спільна східнослов’янська лексика