Мова як суспільне явище

Давно запозичені слова глибоко ввійшли в мову, підпорядкувавшись усім її законам, і нічим чи майже нічим не зраджують свого іншомовного походження. Крім давнини та шляхів запозичання, цьому сприяє також близькість їх фонетичної структури до звукового складу власне українських слів. Це запозичення на взірець левада, лиман, троянда, бандура, палац, якір, папір, колір, барва, особові імена Андрій, Василь, Катерина, Микола, Олена, Олександр, Наталя, Валентина, Ганна, Іван, Данило, Михайло, Мусій. Особливо це стосується імен, що зазнали значних фонетичних змін на українському ґрунті: Горпина, Одарка, Оксана, Ілько, Стецько та ін.

На відміну від глибоко засвоєних мовою запозичень в українській лексиці є слова, що зберігають чужорідність звучання й форми. До складу таких слів входять невластиві українській мові звукосполучення нгл, мтп, пс, кс: конгломерат, симптом, психологія, ксилографія. Лише як іншомовні сприймаються слова з початковими а та е: абажур, абонемент, агент, акція, анахорет, артерія; економіка, емоція, емпіризм (бо в українській мові немає питомих слів, крім вигуків та похідних від них типу ай, айкати, що починалися б цими звуками). Не втрачають іншомовного звучання всі слова, що мають у своєму складі звук ф (оскільки цей звук слов’янські мови запозичили): фаворит, факультет, феномен, флейта, шеф тощо. Саме ці слова наводяться в словниках іншомовних слів.

 

Слова, запозичені з інших слов’янських мов.

Старослов’янізми

 

До найдавніших запозичень належать старослов’янізми.

Старослов’янська мова – це літературно-писемна мова слов’ян, зафіксована в пам’ятках Х-XI ст., що належить до південнослов’янської групи мов і нині є мертвою. Сформувалася вона на основі македонського (солунського) діалекту староболгарської мови. Однак була розвиненішою й багатшою від своєї народномовної основи; нею користувалися для перекладу грецьких церковних книг і для запровадження християнської релігії у слов’янських країнах (Моравії, Болгарії, Сербії, Київській Русі). Давньоболгарські просвітителі Кирило та Мефодій внесли до старослов’янської мови елементи з інших слов’янських мов того періоду. Мова Київської Русі також мала спільні фонетико-граматичні та лексичні елементи зі старослов’янською. 

У словниковому складі східнослов’янських мов старослов’янізми посідають неоднакове місце. Наприклад, вплив книжної старослов’янської (церковнослов’янської) мови на російську літературну, а через неї й народну мову досить таки значний, сучасна ж українська літературна мова, а тим більше народна, майже зовсім не зазнали такого впливу. Порівняймо: рос. храбрый, сладкий, главний, владеть, враг – укр. хоробрий, солодкий, головний, володіти, ворог і под.

Деякі старослов’янізми повністю засвоєні українською мовою (ланіти, уста), деякі за походженням є спільнослов’янськими, але набули особливого (церковного) значення у старослов’янській мові й із ним закріпилися в мові Київської Русі (гріх, Господь тощо).

Старослов’янізми можна розпізнати за фонетичними, морфологічними, семантико-стилістичними ознаками.

Їх фонетичні особливості такі:

1) неповноголосся ра, ла, ре, ле (в українських словах – повноголосся оро, оло, ере, еле): врата – ворота, влага – вологий, брег – берег;

2) сполучення ра на початку слова: раб (укр. робота);

3) сполучення жд: вождь, страждати, утверждати, нужда;

4) [jе] на початку слова: єдність, єдиновладдя;

5) початкове [jу]: юнак, юдоль, юродивий.

Словотворчі прикмети старослов’янізмів:

1) суфікси іменників -знь, -тель, -ств-, -ин-, -тв-, -тай: приязнь, мислитель, братство, гординя, битва, глашатай; 

2) дієприкметникові суфікси -ащ-(-ящ-), -ущ-(-ющ-): роботящий; грядущий, болящий, невмирущий;

3) префікси воз-, пре-; пред-, со-: возз’єднаний, предтеча, премудрий, соратник;

4) характерні для старослов’янської мови перші частини складних слів благо-, бого-, добро-, зло-: благодать, богобоящий, богогласник, добродійство, злорадство.

Семантико-стилістичні властивості старослов’янізмів полягають у тому, що деякі з них до цього часу утримують свою стилістичну віднесеність – книжні слова й абстрактні, деякі виражають церковні поняття: воскресати, воскресіння, образ, хрест, хреститель, святий, кадило, кадити, пророк, творець.

В українській мові є також запозичення з інших слов’янських мов – білоруської, російської, польської, словацької та ін. Проникали вони пізніше від старослов’янізмів. Наприклад, з польської запозичені такі слова: скарб, бандура, герб, куртка, бруд, ґудзик, дах, хутро, справа, байка, полковник, рекрут, гусар, клянчити, петрушка, каштан, жупан, вензель, хлопець, кохати, мешкати, пильнувати, підлога, місто, барвінок; з російської: паровоз, завод, передовиця, самовар, льотчик, швейний, училище, льодоруб, зачинатель, безробіття, книголюб, декабрист; з білоруської – дьоготь, жлукто (‘посудина, видовбана зі стовбура дерева, в якій золять полотно’), бадьорий; ряд слів українська мова запозичила з чеської переважно через польську: брама, влада, ганьба, праця, табір, бавовна, гасло, вагатися, власний, ганити тощо.

 

Запозичення з неслов’янських мов

 

В українському словниковому складі можна виділити й елементи, запозичені з неслов’янських мов, – грецької, латинської, тюркських, західноєвропейських та ін.

Грецизми засвоювалися ще з часів спільнослов’янської єдності. Помітно пожвавилося запозичення грецизмів після завершення Балканських воєн у VI ст., коли вже формувалася спільносхіднослов’янська мова.

Серед грецизмів чимало слів на позначення релігійних понять (ангел, єпископ, патріарх, ікона, лампада, монастир, монах, пономар); наукових термінів (граматика, історія, філософія, педагогіка,