Мова як суспільне явище

У художньому стилі іншомовні слова виступають у номінативній функції, а також використовуються як стилістичний засіб. Це стосується й термінів та абстрактних слів. Наприклад, слово поема, крім термінологічного значення ‘жанр поетичного твору’, яке чітко проступає в Т. Шевченка:

Старий недобиток Варнак 

Мені розказував отак 

Про сю криницю москалеву, 

А я, сумуючи, списав, 

Та рифму нищечком додав, 

Та невеличку і дешеву 

(Звичайне, крадене), зобгав 

Тобі поему на спомини, 

Мій друже щирий, мій єдиний!,

– в іншому творі може набувати іронічного звучання:

І заговорили

Так, що й німець не второпа,

Учитель великий,

А не те, щоб прості люде.

А ґвалту! а крику!

“І гармонія, і сила,

Музика та й годі.

А історія!.. поема

Вольного народа!

(Т. Шевченко).

Деякі західноукраїнські письменники XIX – першої половини XX ст. використовували іншомовну лексику (польську, німецьку) як стилістично нейтральний складник свого мовлення, що відбивало тогочасну західноукраїнську традицію. Такими є, наприклад, у творах Івана Франка слова: абшит (‘звільнення з війська, служби’), авансувати (‘підвищувати на службі’), куфер (‘валіза, скриня’), резиґнація (‘зречення, відмова від чогось’). Але ці автори вживали іншомовну лексику і як експресивний засіб.

Ми вже говорили, що в українській мові деякі старослов’янізми вживаються в номінативній функції: єдиний, область, учитель, гласний, глава (уряду). Але більшість їх використовується як стилістичний засіб – для надання мовленню урочистого, піднесеного або іронічного забарвлення: “Благословенне слово, що гартує” (Леся Українка); “Увесь світ стає прислухатися до його [Т. Шевченка] мови, а на Вкраїні вірші його приймали, як благовісне, пророче слово” (Панас Мирний); або іронічного, сатиричного: “Од молдованина до фіна На всіх язиках все мовчить, бо благоденствує” (Т. Шевченко).

Крім названих типів слів іншомовного походження, в українській мові є слова, що позначають назви реалій із життя інших народів. Це так звані екзотизми: чурек, сакля, магараджа, рикша, селям алейкум, сантим, лорд, драхма, аул, кишлак, чайхана. Використовуються вони зі стилістичною метою при описі якогось народу чи групи споріднених народів у різних стилях, найчастіше в публіцистиці та художній літературі. 

Від екзотизмів слід відрізняти варваризми, що іноді вводяться в український текст для надання йому колориту зображуваного середовища або для посилення експресії. Як правило, варваризми оформляються засобами іншого алфавіту, хоч можуть відтворюватися й літерами української абетки: têtе-à-têtе, alma mater, хепі енд тощо. В українських текстах часто поєднуються з екзотизмами:

Скресались коні. Бій кипить довкола.

Горить землі простріляний квадрат.

Впав індіанець. Раптом... “Хау кола!”

А це по-індіанськи: “Здрастуй, брат!”

В такому пеклі? “Хау кола?!” Раптом?!

Чия душа ще має такий скарб?

І хто кому тут може бути братом?!

Земля, бізони, Аризона, скальп... 

(Л. Костенко).

Нерідко варваризми вживаються як заголовки художніх творів (“Boa constrictor” І. Франка, “Contra spem spero” Лесі Українки).

На змішуванні слів та висловів з інших мов будується макаронічна мова, яка в художніх творах імітує мову чужинців, пародіює тих, хто захоплюється запозиченнями: “П р о н я: Ах, це ви? Бонджур! А я так зачиталась! Мерсі, што прийшли...” (М. Старицький); “Прошу пардону, мадам. Але в мене сьогодні аудієнція з консулом. А ля фуршет і шведський столик! Аріведерчі, ма шер!” (О. Чорногуз).

Отже, іншомовні слова є одним із важливих компонентів лексичного складу української мови, як і будь-якої мови взагалі. Вони приходять разом із поняттями. Адаптувавшись у мові поширення, збагачують її словесний арсенал. Спроби викинути слова лише за те, що вони іншомовні, здебільшого не мають успіху. Але надмірне захоплення чужою лексикою, не вмотивоване ні номінативними, ні стилістичними міркуваннями, є свідченням низького рівня філологічної освіченості, недостатньої обізнаності з можливостями рідної мови.

 

Питання для самоконтролю

Розкажіть про генетичні групи слів української мови.

Що Ви знаєте про спільнослов’янську та східнослов’янську лексику?

Які слова називають власне українськими, за якими ознаками можемо їх розпізнати?

Назвіть характерні для українських слів суфікси та префікси.

Розкажіть про інтернаціоналізми, запозичення та власне іншомовні слова.

Що Вам відомо про старослов’янізми?

Розкажіть про запозичення зі слов’янських мов.

Що Вам відомо про грецизми та латинізми у складі лексики сучасної української мови?

Розкажіть про слова, запозичені із західноєвропейських мов.

Що Ви знаєте про фонетичне, графічне, морфологічне засвоєння іншомовних слів українською мовою?

Пригадайте поради щодо вживання іншомовних слів у науковому та офіційно-діловому стилях.

Назвіть стилістичні функції інтернаціоналізмів та власне іншомовних слів.

Що Вам відомо про екзотизми й варваризми та їх стилістичні функції?

 

 

Тема 10. СТИЛІСТИЧНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ЛЕКСИКИ 

СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

 

План

1.Стилістично нейтральна лексика.

2.Стилістично забарвлені слова:

– книжна лексика;

– розмовна лексика.

3.Емоційно-експресивне забарвлення слів.

4.Стилістичні функції розмовної та книжної лексики.

 

Література

 

1.Голуб