Мова як суспільне явище

До науково-термінологічної лексики належать і загальновживані слова та словосполучення, що набувають у тексті термінологічного значення: ручка, нога, лапа, зубці, вушко, очко, крило, гребінь тощо. Наприклад: лапка машини, крило автомобіля, вушко голки, мостовий бик, гребінь хвилі, щока лещат, ярмо магніту, бабка шпиндельна, диск гальмівний, лампа дугова, стрічка ізоляційна.

Термін повинен бути однозначним у межах однієї термінологічної системи, оскільки полісемія в цій сфері призводить до плутанини. Багатозначні одиниці в різних термінологічних системах треба вважати омонімами: деривація (від латин. ‘відведення, утворення’) використовується в мовознавчій науці й означає ‘творення слів’ і у військовій справі – ‘відхилення кулі від лінії прицілювання’; морфологія – розділ мовознавства, що вивчає будову слова (лінгв.) і наука про закономірності формотворення тваринних і рослинних організмів (біол.).

Синонімія в термінології – небажане явище, але синоніми й у цьому розряді лексики є. Вони виступають у функції пояснення. Наприклад, епіфіз – шишкоподібна залоза. Нерідко до терміна іншомовного походження виникає синонім, створений на рідному ґрунті: алфавіт – азбука – абетка; протетичний – приставний; процент – відсоток. Це так звані терміни-дублети. Є тенденція термін іншомовного походження вживати в офіційно-діловому стилі та в суто наукових працях, а створений на питомому ґрунті – у науково-навчальній та науково-популярній літературі, у публіцистиці, красному письменстві: “У Києві виступали вокалісти – дует, тріо, квартет філармонії, солісти оперного театру” (газ.). “Брати Владики, забувши, що вже збиралися були йти, затягли пісню двоспівом, в обох добрі голоси” (О. Гончар). У першому випадку досягається більша точність вислову завдяки відсутності зайвих асоціацій, а в другому як позитивна якість цінується не зовсім утрачена образність.

Як правило, терміни не мають яскраво виявленого емоційно-експресивного забарвлення (крім тих випадків, коли вони виступають у ролі стилістичного засобу). 

Від термінів треба відрізняти номенклатурні назви (від латин. ‘перелік, список’). Відмінність полягає в тому, що в основі терміна лежить загальне поняття, а в основі номенклатурної назви – одиничне. Це своєрідні етикетки предметів, явищ, понять. До номенклатури входять серійні марки машин, верстатів, приладів, підприємств, установ, організацій; географічні назви. Наприклад, півострів, острів – терміни; Крим, Родос, Корсика, Сардинія – номенклатурні назви. У ботаніці терміни – вегетація, хвойні, колоскові, розоцвіті, квітконосний, номеклатурні назви – ялина, сосна, ялиця, пшениця, жито, овес, троянда, шипшина.

Невелика група слів, що належить до лексики книжної мови, складає лексику офіційно-ділову, яка використовується в публіцистичному й офіційно-діловому стилях та їх підстилях: інформаційному, дипломатичному, законодавчому, адміністративно-канцелярському. Ці слова є близькими до термінологічної лексики, бо вони однозначні, позбавлені емоційно-експресивного забарвлення, мають чітко визначену сферу використання, а часто – позицію та місце в тексті.

Прикладами офіційно-ділової лексики є слова указ, постанова, рішення, акт, декларація, комюніке, нота, протокол, угода, заява, ухвала, розпорядження, зобов’язання, наказ, звіт, референдум, підстава та ін. Ці слова називаються канцеляризмами в тому випадку, коли вживаються в мовленні, не пов’язаному з офіційно-діловим стилем, тобто тільки в стилістично невідповідному контексті.

Професійно-виробнича лексика вживається при визначенні спеціальних виробничих процесів, знарядь, продуктів виробництва. Кожна професія має своє коло професійно-виробничої лексики, куди входять і терміни, й офіційно-ділова лексика, і загальновживані слова, що в даній сфері набувають фахового значення. Наприклад, для професії вчителя – це слова учень, клас, школа, педрада, урок, підручник, канікули, чверть, півріччя, табель тощо. 

До книжної лексики відноситься й урочиста, стилістично підвищена, яка становить неодмінну складову частину публіцистичного та художнього (поезія) стилів. Використовується вона і в усному мовленні (ораторський стиль). На відміну від термінологічної та офіційної, позначеної певною “сухістю”, урочисті слова надають висловлюванню високої тональності.

До урочистої лексики входить велика кількість старослов’янізмів і застарілих слів: стяг, зодчий, провісник, воїн, дар, борня, дерзання, торжество, клич, звитяжний, дерзновенний, величний, дерзати, сотворити, провіщати, возвеличувати, слава.

Близькою до урочистої є поетична лексика. Це вживані здебільшого в поетичному мовленні слова, які надають йому милозвучності, піднесеності, образності. Вони здатні викликати в читача естетичну насолоду. Частина таких слів прийшла в українську літературну мову з фольклору: гай зелененький, хрещатий барвінок, коник вороненький, козак молоденький, дівчина-калина, білеє личко, карії очі, голубонька, серденько, чистеє поле, синєє море, місяць яснесенький, темная нічка, буйний вітер, вишневий садочок, дрібні сльози, жива вода, золотії шабельки, кленові мости, ясні зорі. Значну кількість поетичних слів українська мова успадкувала зі старослов’янської: стяг, правиця, чоло, вуста, рамена, перли, благословляти, возлюбити, соратник, приязнь та ін. Поетична лексика української мови поповнюється і з художнього мовлення: чари, розкіш, мрія, надія, щирий, неозорий, леліяти, дитинна та ін.

Межа між поетичною і урочистою лексикою дуже хистка. Часто і в словниках вони подаються з двома позначками – уроч. і поет.

 

Розмовна лексика

 

Розмовна лексика в широкому розумінні цього поняття об’єднує дві групи слів: розмовно-літературну і просторіччя.

До розмовно-літературної лексики української мови належать слова капризун, капут, катюша (реактивний міномет в роки Великої Вітчизняної війни), головка капусти, кашкетка, квасниця (дика яблуня), кирпоносий, кицька, кіло, кінно