Мова як суспільне явище

Крім уживання термінів у прямому значенні, в публіцистичному стилі вони використовуються як .виразний зображальний засіб. Термін може зберігати свою номінативну функцію, але, поставлений у невідповідний контекст, створює комічний ефект: “А далі от що. То ми все мали справу з макроелементами в добривах, а тепер винайшли мікроелементи, такі як мідь, марганець, цинк, бор, кобальт і т. д. їх для удобрення землі треба значно менше. Ото заживемо! Треба, приміром, міді додати як добрива, набрав у кишеню мідних копійок, розкидав по копійці на ланку – і гуляй собі! А буряк росте! Чи бору треба піддати. Узяв у торбинку борної кислоти і розкидай по чайній ложечці на чверть гектара. Отоді солодко житимемо!” (Остап Вишня).

У художньому стилі терміни використовуються в прямому та в переносному значенні. У прямій (дефінітивно-номінативиій) функції – у творах на відповідну тему: “Безперервним потоком вливається на заводську територію вранішня зміна, йдуть тисячі людей, щоб розтектися потім по цехах, зайняти свої робочі місця, і протягом цілої зміни владуватимуть вона над цим гігантом, над полум’ям печей, над діями механізмів, над сигнальними табло, вдивлятимуться в ті палаючі надра, де кипить метал.” (О. Гончар).

Входячи в різні жанри художнього стилю, термінологічна лексика набуває виразних стилістичних функцій. Але треба бути обережним, не перевантажувати нею художнього твору, не знижувати його мовних якостей. 

Використовуючись для широкого самовираження мовця, розмовна лексика має заряд емоційності, оцінності та експресивності. Емоційно-оцінні й експресивні забарвлення слова можуть змінюватися, зазнаючи впливу контексту й інтонації. 

Уживаючись у розмовному мовленні в нейтральній функції, розмовна лексика використовується й у мові публіцистики та художньої літератури як один із важливих її складників – в описах побутових ситуацій, у діалогах, монологах, оскільки вона охоплює широке коло понять повсякденного життя людини. Нейтральна в усному мовленні, потрапляючи до інших стилів, вона привносить відбиток середовища, з якого вийшла, і надає творові розмовного забарвлення: “Шлях лежав на вододілі Дніпра і Бугу, лежав високо і рівно, Турчанська могила чапіла над Чорним шляхом прибіленою копицею. Семен знав ту козацьку могилу змалечку – так і стриміла в його пам’яті таємничою вежею посеред степу, тепер вона виднілася присядкувато, бо її списали, надкопали і тракторами підорали. Ніби землі мало! Он скільки її напівпустує і напівсумує. То тільки зветься, що засівається” (С. Колесник).

У поетичних творах розмовна лексика створює колорит легкої іронії, свідомого зниження пафосу, вводить в атмосферу довірливої розмови; за її допомогою автор висловлює співчутливе ставлення до своїх героїв:

Дві сестри, тоненькі і сухенькі,

Ловлять осінь в пелени над ставом.

З господарства лине тихий чистий дзенькіт,

У воді поплюскує небавом.

Віспа порябила лиця жовті,

Доброти у серці не роз’їла.

Полум’яне листя сипле жовтень,

Тужавіє нива задубіла.

Гуси білі, вилизані, тлусті,

Ґелґотять, бо скоро будуть вбиті,

І калина у червовій хустці

Кров’ю сходить по степлілім літі.

Дві сестри старенькі на пташарні

Лускають насіння гарбузове,

І дрижать їх руки незугарні. 

Чорні, закоцюрблені, дубові. 

(І. Драч).

Просторічна лексика, часто в поєднанні з розмовною, використовується для сатиричних та гумористичних ефектів: “– Ти злодійка! Ти покрала в нас яйця! – кричала Кайдашиха й кинулась до Мотрі з мішком у руках.

– Брешеш, не докажеш! Ти сама злодюга, бо обкрадала мене, мою працю цілий рік. Я на тебе робила, як на пана панщину, – кричала Мотря.

– А чом же ти мене не кидала, коли тобі було в мене погано? – пищала Кайдашиха. – Чом тебе чорти не понесли на Бесарабію або за границю?

– Овва. через таке паскудство та оце тікала б за границю! Тікай сама хоч під шум, хоч під греблю! – ґвалтувала Мотря. – Ти злодюга, ти відьма!

– Хто? Я? Я відьма? Я злодюга? – сичала Кайдашиха. – Ось тобі на!

Кайдашиха тикнула Мотрі дулю й не потрапила в ніс, та в око. Мотря вхопила деркача й сунула держаком Кайдашисі просто межи очі” (І. Нечуй-Левицький).

За допомогою цих слів опис набуває іронічно-жартівливого забарвлення, створюється негативна характеристика персонажа: “Коли ж дивлюсь: баба снує коло моркви, дідова мати. Я – бігом. А вона – зирк та за мною. А я тоді, – куди його тікать? – повалив соняшника, одного, другого. 

– Куди ти, бодай тобі ноги повсихали! Я – в тютюн. Побіжу, – думаю, – в малину та рачки попід тютюном. Пірат за мною.

– Куди ти тютюн ламаєш, бодай тобі руки й ноги поламало! А бодай ти не виліз з того тютюну до хторого пришествія! Щоб ти зів’яв був, невігласе, як ота морквочка зів’яла від твоїх каторжних рук!..” (О. Довженко).

Використовується розмовно-просторічна лексика й у публіцистичному стилі, але забарвлення цих слів постійно відчувається. Тут нею треба послуговуватися вміло, оскільки публіцистика має об’єктом зображення здебільшого сфери суспільного життя, де просторічна лексика є чужорідним тілом. Як стилістично експресивний засіб розмовно-просторічна лексика вживається в газеті на тлі