Мова як суспільне явище

Більших змін зазнають засвоювані з інших мов слова у своїй морфології. Так, у лексемах, запозичуваних з мов, що вживають артикль, ці артиклі відкидаються, а для означення роду слова з’являється флексія; рід слова може не відповідати роду його в тій мові, звідки воно походить. Наприклад: dіе Кrеіdе (німец., жін. р.) – крейда (жін. р.; з’явилася флексія а); 1а саsсаdе (франц., жін. р.) – каскад (чол. р., з нульовою флексією); dаs Раріеr (німец., середн. р.) – папір (чол. р.); 1е сасhе-nеz (франц., чол. р.) – кашне (середн. р.). Засвоєні іншомовні слова змінюються (більшість іменників, прикметники, дієслова) за законами української мови. При цьому прикметники іноді набувають українських суфіксів: асtіvus (латин.; франц. асtіf) – активний; паїf (франц.) – наївний і т. ін. Так само й дієслова: у них до іншомовних основ приєднуються дієслівні українські суфікси -увати (після голосної основи – -ювати): trainer (франц.) – тренувати; асtіvіsеr (франц.) – активізувати і т. п. 

 

Особливості вживання та стилістичні функції іншомовних слів

 

Кількість іншомовних слів, наявних у сучасній літературній українській мові, досить значна. Вони – надзвичайно важлива частина лексики літературної мови в деяких галузях науки, техніки, мистецтва, спеціальних виробництв. Процес засвоєння літературною мовою іншомовних лексичних елементів відбувався здавна і продовжується дотепер. Не всі ці слова, як ми бачили, однакові. Між ними є більш і менш засвоєні мовою (“запозиченість” багатьох слів або зв’язок їх зі словами інших мов можна виявити тільки спеціальним дослідженням); є між ними паралельні слова (синоніми з різних мов), напр.: галстук і краватка; зонтик і парасоль; чемодан і валіза та ін.; нарешті, є такі, до яких українська мова має більш зрозумілі й широковживані відповідники, наприклад, дефект (латин.) і укр.: недолік, хиба, прогалина; еволюція (латин.) і укр. розвиток тощо. Тому постає питання про те, як треба ставитися до іншомовних слів, як їх використовувати в мові.

Іншомовні слова ми часто вживаємо без потреби або неправильно. Наприклад, вживають слово будирувати в розумінні ‘збуджувати’, ‘будити’. Але французьке слово bоudеr значить ‘сердитися’, ‘дутися’. Через це будирувати означає насправді ‘сердитися’, ‘дутися’. Часто зустрічаються помилки типу “написав свою автобіографію” або “новий прейскурант цін”. Підкреслені слова є зайвими, бо автобіографія – ‘життєпис особи, створений нею самою’, а прейскурант – ‘перелік цін на товари’.

Запам’ятайте декілька порад щодо вживання іншомовних слів у науковому та офіційно-діловому стилях:

а) не слід використовувати іншомовні слова, якщо в українській мові є їх прямі відповідники;

б) треба використовувати іншомовні слова лише в тому значенні, у якому вони зафіксовані в сучасних словниках, а якщо є синоніми – добирати найточніші відповідники, виходячи з контексту;

в) не можна використовувати в одному документі (тексті) іншомовне слово та його український відповідник.

Перевага надається державній мові, що значною мірою полегшить ведення діловодства й допоможе уникнути небажаних двозначностей і помилок.

Зі стилістичного погляду давно засвоєні слова (запозичення) нічим не відрізняються від питомих українських слів, їх стилістичні можливості в сучасній українській мові не пов’язуються з походженням. Інтернаціоналізми і власне іншомовні слова в офіційно-діловому, науковому, а також у публіцистичному стилях часто виступають як терміни або є складниками словосполучень термінологічного типу. Тобто вони виконують номінативну функцію і не мають стилістичного навантаження. Ці слова позначені відтінком книжності, офіційності: “Нітратна форма азоту – явище закономірне в кругообігу речовин у природі. Азот поряд із фосфором, калієм та іншими елементами становить основу живлення рослин. Він надходить із ґрунту, органічних і мінеральних добрив до кореневої системи рослин у вигляді нітратних іонів. У рослині нітрати перетворюються на білкові та інші органічні сполуки, проходячи проміжні стадії відновлення нітратів на аміаку. Якщо ж нітратів надходить більше, ніж рослина може перетворити їх на органічні сполуки, починається процес надмірного накопичення нітратів у коренеплодах, листі, бульбах” (журн.).

У публіцистичному стилі власне іншомовні слова та інтернаціоналізми вживаються не тільки в прямому, а й у переносному значенні, служать засобом створення образності. У прямому значенні ці слова є одним із компонентів суспільно-політичної лексики: “Василь Симоненко мислив великими масштабами і високими категоріями, не втрачаючи при тому конкретності бачення і земної закоріненості, побутової насиченості. Він з юнацьким нетерпінням і “напрямки” підносив “вічні” питання людського духу, до яких тодішні всюдисущі догматики ставилися з підозріливістю й нетерпимістю, намагаючись зберегти за ними тавро “ідеалізму”, “абстрактного гуманізму” тощо” (І. Дзюба).

Іншомовні слова є також випробуваним засобом гумору, іронії та сатири: “Холерик я, знаєте. Не завжди можу емоціо з раціо згоджувати. Тому-то я із заздрістю дивлюся на тих, у кого нерви – наче корабельні канати” (журн.); “Ще в 30-х роках у літературознавстві й журналістиці почав успішно витворюватися “імідж” такого собі селянського хлопця [йдеться про Т.