Мова як суспільне явище

У спільносхіднослов’янський період виникло багато іменників на позначення тварин, рослин, явищ природи, приміщень, предметів побуту, професій, процесів та знарядь землеробства тощо.

Слід зауважити, що в наш час деякі слова східнослов’янського походження можуть бути наявні лише в двох мовах, а в третій – ні, бо в процесі історичного розвитку цієї мови вони були замінені іншими, синонімічними словами. Окремі східнослов’янські лексеми нині можуть простежуватися в одній із західнослов’янських чи південнослов’янських мов, що пояснюється або запозиченням цих лексем, або тим, що вони виникли тоді, коли східні слов’яни були в тісних стосунках із південними або західними слов’янами після розпаду спільнослов’янської мовної єдності.

До слів східнослов’янського походження в українській (і російській) мові можна віднести такі, як багор, білка, бурий, виляти, галка, горошина, гарячий, гуляти, дев’яносто, дешевий, жайворонок, знобити, ківш, кішка, корзина, коромисло, крюк, кожух, льодовий, осока, пісня, поясок, сизий, снігур, сорок, сорока, смуглий та ін. 

До спільної східнослов’янської лексики належать також слова, які утворились за допомогою тих чи інших словотворчих засобів у східнослов’янський період на ґрунті слів спільнослов’янського походження, наприклад: косар (рос. косарь), кільце (рос. кольцо), ложка, марево, мелькати (рос. мелькать), огріх (рос. огрех), говорун, бігун (рос. бегун), горець (рос. горец), засуха, окорок та ін. У західнослов’янських і південнослов’янських мовах цим словам відповідають утворення за допомогою інших афіксів або інші слова. Так, українському косар, російському косарь, білоруському касар відповідають у болгарській мові косач, сербо-хорватській – косац.

Власне українські слова виникли в період самостійного існування нашої мови і становлять найбільшу частину лексичної системи, саме вони формують національні ознаки мови. Серед них не лише слова, яких немає в інших мовах (віхола, достеменний, линути), а й ті, що утворилися на основі спільносхіднослов’янських, спільнослов’янських і спільно індоєвропейських, тобто спільних з іншими мовами коренів. Наприклад, від слова спільно індоєвропейського кореня жінка на українському ґрунті виник збірний іменник жіноцтво. Одним із похідних від запозиченого з грецької мови грамота є власне український іменник грамотій. Так само виникли власне українські слова: багаття, батьківщина, баритися, напувати, очолити, линути, вибалок, карбованець, малеча, гай, смуга, гайворон, дружина, козацтво, відродження, мрія, козачок, бандура, держава, деруни, вареники, галушка, корж, розкішний, чарівний, вистрибом, нишком, удосвіта та ін.

Власне українські слова можна розпізнати за фонетичними та граматичними ознаками:

1) [о], [е], що стоять у відкритих складах, чергуються з [і], якщо потрапляють у закритий склад: розкошувати – розкішний, зачарований – чарівний, село – сільський;

2) звук [е] змінюється на [о] після шиплячих та [й] перед колишнім твердим приголосним: женити – жонатий, шести – шостий.

3) у  словах – назвах  людей  за родом занять  поширеними є суфікси -ник, -івник, -ець, -овець  (-івець): комірник, візник, службовець, промовець, зв’язківець.

Характерними для власне українських слів є також суфікси:

-їй: плаксій, водій; -інн-: горіння; 

-ень: красень; -ищ-: днище, горище;

-шн-: дітлашня; -от-: голота, босота;

-неч-: ворожнеча; -анн-: зростання;

-енн-: знищення; -ач: викладач; 

-аль: скрипаль; -ив-: вариво, печиво;

-иськ-: хлопчисько; -юк-: злюка; 

-юр-: носюра;-ар-: нездара,

-езн-: старезний; -елезн-: довжелезний;

-ісіньк-: гарнісінький; -юсіньк-: тонюсінький

-есеньк-: малесенький;

та префікси:

су-: субір, сузір’я, сукупний;по-: посадити, подвір’я;

перед-: передбачати, передвечірній; прі-: прірва, прізвище.

 

Лексика іншомовного походження

 

В українську мову в різні періоди її існування входили й слова з інших мов. Слова іншомовного походження становлять тепер приблизно десять відсотків лексичного складу нашої мови. З-поміж них виділяються інтернаціоналізми, запозичення і власне іншомовні слова. Інтернаціоналізми – це слова, що вживаються в багатьох неблизькоспоріднених мовах і водночас зберігають спільність семантики та фонетико-морфологічної будови, переважають у сфері понять із галузі культури, науки, політики, мистецтва; як правило, не мають відповідників у мові поширення: бібліотека, музика, театр, еволюція, радіо, телефон, лірика, каталіз, синтагма, синус; морфематичні інтернаціоналізми: біо-, мікро-, полі-, назви, античних реалій: агора ‘майдан, де відбувалися народні збори в Давній Греції’; герусія ‘рада старійшин у давньогрецьких містах’; хітон ‘одяг у давніх греків’. Лексичними інтернаціоналізмами, як правило, є також слова, створені на основі грецьких та латинських коренів: відеотелефон, космодром, гідропоніка, біоніка.

Для розмежування запозичень і власне іншомовних слів порівняймо кілька уривків з різних українських текстів без посилання на авторів:

Садок вишневий коло хати, Хрущі над вишнями гудуть.

Внизу лежало заквітчане левадками й садками моє місто.

На нью-йоркській біржі ще з весни агенти скуповують для шефа акції на донецькі шахти.

Дністро вливався в заокруглений лиман, неначе вилазив із зелених густих очеретів.

Не в шутку молодець був жвавий. Товстий, високий, кучерявий, Обточений, як огірок.

Слова біржа, агент, акція, шахта, шеф сприймаються як іншомовні, а хата, левадка, лиман, огірок – ні. Чому?