Мова як суспільне явище

У тих випадках, коли етимологія слова прозора, на неї досить лише вказати, ніби підтвердивши здогад читача, співрозмовника, або якось виділити за допомогою синонімічних слів: “Що таке обачливість! Можна б сказати так: оба-очливість, тобто зіркість на оба ока, що повинно бути поставлене вище за пильність, яка власне дорівнюється буденній підозрілості, тоді обачливість можна поставити в одному ряду з передбачливістю” (П. Загребельннй). Версія П. Загребельного про походження слова обачливість суто індивідуальна. Тут авторові потрібно виділити слово, підкреслити його значення в конкретному випадку, протиставити поняття обачливість поняттю пильність, котре аж ніяк не “дорівнюється буденній підозрілості”. Для художнього прийому таке трактування цілком припустиме, хоч обачливість походить не від обаочливість, тобто числівник оба тут ні до чого. Українське бачити пов’язане з око. Префіксальним утворенням від бачити є дієслово обачити ‘помітити’, на основі якого виникли прикметники обачний, обачливий, іменники обачність, обачливість.

Стилістичний ефект може бути досягнутий як за допомогою розкриття внутрішньої форми слова, так і шляхом підкреслення етимологічної непрозорості слова. Залежно від жанру ступінь вірогідності застосовуваних у текстах етимологій буває різним. У газетних жанрах він досить високий, факти про походження слова здебільшого не викликають сумніву: “Філологи твердять, що таке конкретне сьогодні слово екзамен походить від давньогрецького дієслова ехаgо. Це дієслово має 27 значень, серед них такі (не зовсім життєрадісні), як ‘видаляти’, ‘виганяти’ і навіть ‘укорочувати віку’. Одразу пояснимо: в Елладі слово екзамен спочатку було в ужитку не в педагогів, а виключно в пастухів. Кожної весни давньогрецькі пастухи виганяли давньогрецькі отари на давньогрецькі пасовиська і робили суворий відбір... Однак у латинських словниках ехатіпаtіо вже означає ‘зважування’, ‘дослідження’ і, нарешті, ‘іспит’. Мабуть, римляни краще за греків розумілися на майбутніх вузівських справах. Але так чи інакше, привілейоване становище сьогоднішнього студента очевидне: після невдалої відповіді його навіть не зважують, йому просто пропонують прийти вдруге для співбесіди” (Ю. Шанін).

При зіставленні імен Олексій та Олександр неважко побачити, що вони мають спільну частину олекс, пов’язану з давньогрецьким дієсловом аlехо ‘захищаю, обороняю’. У словниках імен та в інших виданнях Олексій перекладають ‘захисник, оборонець’ (правильно), а Олександр ‘мужній оборонець, захисник людей’ (не зовсім так, бо Олександр, або по-грецькому Alexandros буквально означає ‘той, що захищає від чоловіків’). Тут треба згадати, що Александрос було другим ім’ям Париса – сина троянського царя Пріама. Незадовго до народження цієї дитини Пріамовій дружині Гекабі наснилося, начебто вона народила вогонь, що спалив Трою. Оракул провістив, що в неї народиться син, який знищить рідне місто. Коли хлопчик з’явився на світ, батьки наказали кинути його на горі Іді на поталу звірам. Однак малюк не загинув, його вигодувала своїм молоком ведмедиця. Пастух Агелай узяв його до свого дому, назвав Парисом і виховав поміж пастухами. Юнак відзначався розумом та відвагою. Вів сміливо боронив отари від розбійників, за що дістав наймення Александрос (alexo ‘захищаю’, aner ‘чоловік’), тобто ‘той, що захищає отари від чоловіків (розбійників)’. Хоч красень Парис згодом таки згубив Трою, його друге ім’я вийшло далеко за межі Еллади, набувши поширення в різних народів світу.

У художніх творах пошуки внутрішньої форми слова часто є засобом змалювання внутрішнього стану героя, його думок та асоціацій. На першому місці тут не точність етимологій, а можливість для авторських зіставлень:

Було в мене буй-гілля

як наська земля:

у полі – поляни,  у древі – древляни,

низом подоляни,

верхом – верховинці

тільки степом ординці. 

(І. Калинець).

Великий інтерес у мовців викликають власні назви – імена й прізвища людей, топоніми, історичні найменування тощо. Випробуваним прийомом красного письменства є використання прізвищ для характеристики персонажів: Глитай, Зайдиголова, Чмир, Джигун, Бурлака, Терпи лиха, Сивоок. Згадаймо численні імена й прізвища з гумористичних творів Ю. Івакіна та Ю. Шаніна: Іван Теля-Пасе, Панас Стовбур, Пилип Пекельний, Юхим Первак, Марія Малохмарна, професор Скрегіт-Зубовний, аспірант Ярема Цікавко, доцент Запривода, кандидат технічних наук Тихогрім, професор Вовкодавер і т. д. 

Не менш цікава етимологізація географічних назв. Це задовольняє пізнавальні прагнення читачів: “На початку XVIII століття Печерський монастир створює в урочищі свій “заміський двір”, а незабаром тут зводиться Кловський палац. У ті часи на цій місцевості були виноградники, величезний шовковичний сад і липовий гай. Ось чому плато звалося Липками” (газ.).

У творах красного письменства як справжня, так і народна етимологія географічних назв використовується для створення місцевого колориту, для характеристики персонажів, для показу шляху авторських роздумів: 

Камінь-останець – 

Перунова Рінь. 

Миловань, Ростань, 

Шклінь,

Старі Безрадичі, 

Сухоліси,

Стариці в Лисогорах. 

Іванопіль. 

У будень: Мотижин, Жорнівка;

У свято: Медвин і Лелів.

(І. Калинець).

 

Питання для самоконтролю

Що вивчає етимологія й у який спосіб?

Що ви знаєте про народну етимологію?

Знайдіть у газетах приклади жартівливої етимологізації слів.

Які функції народної етимології?

Розкажіть про явище деетимологізації, які його причини?

Розкажіть про використання можливостей етимології