Мова як суспільне явище

1984 р. вийшла нова праця М. І. Погрібного – “Орфоепічний словник”. У словнику вміщено близько 44 000 слів. Він подає вимову і наголос слів відповідно до літературних норм. Виданню цього словника передував вихід академічного словника-довідника “Українська літературна вимова і наголос” за редакцією М. А. Жовтобрюха (1973). Словник уміщує близько 50 000 слів і відбиває українську літературну вимову. 1995 р. вийшов словник-довідник “Складні випадки наголошення” С. І. Головащука. 1997 р. видано “Українсько-російський словник наголосів” В. С. Калашника та Л. Г. Савченко.

Останнім часом з’являються словники комплексного характеру, у яких відомості про написання, вимову поєднуються з інформацією про особливості слововживання. Так у 1989 р. видано “Словник-довідник з правопису та слововживання” С. І. Головащука за редакцією В. М. Русанівського. У ньому вміщено понад 40 000 слів і словосполучень сучасної української мови, передусім тих, відмінювання, правопис і вживання яких викликає труднощі. Широко представлені власні назви, абревіатури.

1989 р. вийшов “Словник труднощів української мови” за редакцією С. Я. Єрмоленко, у якому пояснюється написання та вимова слів, словотворення, дається граматична і стилістична характеристика слів, наводяться приклади сполучуваності, зокрема керування У словнику зібрано найбільш складні випадки, які викликають труднощі в мовленні. Це перша спроба створення українського словника труднощів, хоч і невеликого за обсягом (близько 15 000 слів), але, безперечно, вдало зорієнтованого на реальні потреби мовної практики.

 

Фразеологічні словники

 

Уживання фразеологічних зворотів збагачує мову, надає їй яскравої емоційної забарвленості, виразності. Чимало фразеологічних довідників присвячено прислів’ям та приказкам.

Надбанням української пареміографії є “Українські приказки, прислів’я і таке інше” М. Номиса (1864); “Галицько-руські народні приповідки” І. Франка – в 6-ти книгах (1901–1910). У ХХ ст. видано “Українські народні прислів’я та приказки” (1955, 1961), “Українські народні прислів’я та приказки” (1963), “Вік живи вік учись” (1961), “Народ скаже, як зав’яже” (1971), “Українські прислів’я та приказки” (1976, 1984), “Шляхами народних приповідок” (1994) та ін.

У серії “Українська народна творчість” Інститутом мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. Максима Рильського НАН України опубліковано фундаментальну працю, в якій широко представлені надбання народної мудрості та охоплені матеріали попередніх розробок у цій галузі. 1989 – 1991 рр. було видано найповніше зібрання паремійних одиниць – тритомник “Прислів’я та приказки” (упорядник М. М. Пазяк).

Крім названих праць, широко вживані в наш час довідники, у яких подано крилаті слова, афоризми, ідіоми та інші фразеологічні засоби. Основні з них: Коваль А. П., Коптілов В. В. “1 000 крилатих виразів української літературної мови” (1964). Друге, перероблене й доповнене видання цієї книжки вийшло під назвою “Крилаті вислови в українській літературній мові” (К., 1975).

“Словник українських ідіом” Г. М Удовиченка виданий 1968 р. У словнику подано понад 2 200 фразеологічних висловів української мови. Перу цього автора належить також “Фразеологічний словник української мови” в двох томах (К., 1984). У словнику представлено досить багатий матеріал, що охоплює ідіоми, фразеологічні вислови та синтаксично сталі (переважно термінологічні) словосполучення, семантична структура яких мотивується лексичним значенням їх компонентів.

“Словник фразеологічних синонімів” (К., 1988), авторами якого є М. П. Коломієць та Є. С. Регушевський, містить групи близьких чи однакових за змістом фразеологізмів, при яких подаються короткі відомості про їх змістові відтінки, емоційно-експресивне забарвлення, стилістичне використання та особливості вживання в сучасній українській літературній мові.

У “Короткому словнику перифраз” (К., 1985) цих самих авторів зібрано перифрази – описові назви різних понять, які особливо активно функціонують у мові засобів масової інформації.

“Українсько-російський і російсько-український фразеологічний словник” (К., 1971) І. С. Олійника та М. М. Сидоренка складається з двох частин: українська містить близько 7 000 фразеологічних одиниць української мови та їх російські відповідники; у російській частині, що налічує 6 500 фразеологізмів, подається український переклад заголовних російських одиниць.

1993 року вийшов “Фразеологічний словник української мови” у двох книгах. Це своєрідний підсумок попередніх надбань у систематизації української фразеології, зібрання найуживаніших сталих словосполучень з їх різноманітними функціональними характеристиками.

 

 

Список словників

1.Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. – К., 2001.

2.Гринчишин Д. Г., Сербенська О. А. Словник паронімів української мови. – К., 1986.

3.Головащук С. І. Українське літературне слововживання. – К., 1995.

4.Деркач П. М. Короткий словник синонімів української мови. – Львів, 1993.

5.Зубков М. Г. Сучасний російсько-український, українсько-російський словник. – X., 2000.

6.Калашник В. С., Савченко Л. Г. Українсько-російський словник наголосів. – X., 1997.

7.Караванський С. Практичний словник синонімів української мови. – К., 1993.

8.Караванський С. Російсько-український словник складної лексики. – К., 1998.

9.Мацько Л. І., Сидоренко О. М., Шевчук С. В. Русско-украинский, украинско-русский словарь. Отличающаяся лексика. – К., 1994.

10.Непийвода Н. Російсько-український словник: Найуживаніші слова і вислови. – К.,