Мова як суспільне явище

 

Типи словників

Перекладні словники

 

Найбільш поширені в Україні двомовні перекладні словники. Їх створення ґрунтується на багатих традиціях української лексикографії, відзначається безперервним удосконаленням і поглибленням наукового, мовного опрацювання.

1948 р. вийшов “Російсько-український словник” за редакцією М. Я. Калиновича. У словнику вміщено понад 80 000 слів. Повніше, ніж у попередніх словниках, представлена лексика сучасної української мови, ураховані різні значення слів, їх стилістичні варіанти. 1955 р. вийшло друге видання словника з деякими виправленнями та доповненнями, а в 1961 р. – третє. 

Новий “Російсько-український словник” (1968) складається з трьох томів, містить понад 120 000 реєстрових слів. Це найбільш повний сучасний словник такого типу. Здійснено його стереотипне перевидання у 1978, 1980, 1988 роках. У словнику значно розширені статті – за рахунок уведення синонімічних відповідників та варіантів слів.

У словнику 1968 р. набагато глибше опрацьовано значеннєву структуру слова, ураховано його різні змістові відтінки, особливості сполучуваності, стилістичних характеристик тощо. Подаються як вільні, так і сталі словосполучення, що переважно мають специфіку в перекладі, потребують особливої уваги.

Однією з визначних праць української лексикографії є шеститомний “Українсько-російський словник”, укладений колективом Інституту мовознавства імені О. О. Потебні та виданий у 1953–1963 рр. Цей словник є широким зібранням лексичних та фразеологічних скарбів сучасної української літературної мови. 

Серед однотомних російсько-українських та українсько-російських словників: “Російсько-український словник” Д. І. Ганича, І. С. Олійника (1962); “Російсько-український і українсько-російський словник” цих же укладачів (1984); “Українсько-російський словник” за редакцією В. С. Ільїна (1964); “Українсько-російський словник” за редакцією Л. С. Паламарчука, Л. Г. Скрипник (1975). Перевидано “Російсько-український словник” Д. І. Ганича, І. С. Олійника та “Українсько-російський словник” за редакцією Л. С. Паламарчука, Л. Г. Скрипник. 

Останнім часом побачили світ “Новий російсько-український словник-довідник” С. Я. Єрмоленко, В. І. Єрмоленка, К. В. Ленець та Л. О. Пустовіт (1996); “Українсько-російський та російсько-український словник. Відмінна лексика” О. П. Шевченко (1997); “Російсько-український словник: Найуживаніші слова і вислови” Н. Непийводи (2000).

Опубліковані російсько-українські словники, які представляють термінологію багатьох галузей знань: гірничий, хімічний, фізичний, математичний, геологічний, гідротехнічний, технічний, ветеринарний, сільськогосподарський, а також словники суспільної лексики – “Русско-украинский словарь юридических терминов” (К., 1985); “Російсько-український словник соціально-економічної термінології” Воробйової С. А. і Молодід Т. К. (К., 1976); “Російсько-український словник наукової термінології: Суспільні науки” Й. Ф. Андерша, С. А. Воробйової, М. В. Кравченко та ін. (К., 1994); “Російсько-український словник для ділових людей” О. О. Тараненка і В. М. Брицина (К., 1992) та ін.

Вийшли у світ термінологічні словники мішаного типу, так звані перекладно-тлумачні. 1985 р. вийшов друком “Словник лінгвістичних термінів” Д. І. Ганича та І. С. Олійника, у якому до термінів, поданих українською мовою, наводяться спочатку російські відповідники, а далі витлумачується значення терміна. 1999 р. вийшов “Російсько-український та українсько-російський тлумачний словник” за редакцією Л. Г. Савченко (Харків). 

Крім російсько-українських та українсько-російських, видано також двомовні й багатомовні словники, які охоплюють й інші мови. Серед них “Англо-український словник” М. Л. Подвезька та ін. (1996), “Українсько-англійський словник” за редакцією Ю. О. Жлуктенка (1982, 1984), “Німецько-український словник” за редакцією Е. І. Лисенко (1978, 1986), “Українсько-німецький словник” за редакцією Е. І. Лисенко (1983, 1989), “Німецько-український та українсько-німецький словник” Л. І. Сергєєвої, Є. Г. Лисенко, В. М. Колісник (1997), “Німецько-українсько-російський словник” Е. І. Лисенко та Л. І. Сергєєвої (1998), “Французько-український та українсько-французький словник” В. Б. Бурбело та ін. (1994, 1997), “Українсько-французький словник” Г. Г. Крючкова, І. В. Вєдіної та ін. (1995), “Українсько-французький словник” за редакцією К. М. Тищенка (1986, 1994), “Польсько-український словник” у двох томах – головний редактор Л. Л. Гумецька (1958–1960), “Чесько-український словник” у двох томах Й. Ф. Андерша та ін. (1988–1989), “Словацько-український словник” П. Бурганича (1985) “Болгарсько-український словник” І. А. Стоянова та ін. (1988), “Українсько-чеський словник” у двох томах А. Куримського, Р. Шишкової та Н. Савицького (Прага, 1994–1996), “Англо-український словник” у двох томах М. Балли (1996).

Багатомовні словники в українській лексикографії представлені такими працями: “Українсько-латинсько-російський медичний словник” (1960), “Англо-українсько-російський словник з інформатики, програмування, обчислювальної техніки” А. Б. Барткова, О. Я Гринчишина та Я. Т. Гринчишина (1995), “Словник фізичної лексики українсько-англійсько-німецько-російський” В. Козирського і В. Шендеровського (1996) та ін.

Навіть короткий огляд сучасних перекладних словників, створених українськими лексикографами, свідчить про значну та глибоку інформативність цих видань, їх важливе практичне значення.

 

Тлумачні словники

 

Протягом 1970–1980 рр. був виданий одинадцятитомний “Словник української мови” – перший тлумачний словник нашої мови (135 000 слів). 1998 року В. Яременко та О Сліпушко, спираючись на “Словник української мови”, видали “Новий тлумачний словник української мови” у чотирьох томах (42 000 слів). 2001 року вийшов “Великий тлумачний словник сучасної української мови” (автор, керівник проекту та головний редактор В. Т. Бусел), що містить 170 000 слів, у тому числі й ті, що увійшли в українську літературну мову протягом останнього десятиліття.

Для потреб школи створено