Національно-визвольна боротьба у ХVІ – першій половині ХVІІ ст. Держава Богдана Хмельницького

 

 

П. Сагайдачний – полководець і державний діяч

 

Гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного вважають найвидатнішою фігурою, яку висунуло козацтво до Б. Хмельницького. Він прославився не лише як полководець, але й як державний діяч, захисник української культури. Значною мірою цьому сприяло його навчання протягом кількох років в Острозькій академії.

Сагайдачний виступив в ролі керівника козаччини саме тоді, коли польський уряд, наляканий повстаннями 90-х років XVI ст. і зміцненням козацтва, намагався його приборкати. Враховуючи співвідношення сил і реально оцінивши ситуацію, гетьман не йшов на відкриту конфронтацію з польською владою, а балансував між інтересами Варшави і Запорозької Січі, опираючись при цьому на силу козацького війська. Гетьман провів військову реформу козацтва, перетворивши його з тимчасових “партизанських” формувань на регулярне військо, в якому був запроваджений порядок та міцна дисципліна. За гетьманування Сагайдачного кількість українського війська збільшилася до 40-50 тис. чол.

Українське козацтво розгорнуло справжню війну проти турецько-татарської агресії. Гетьман розробив стратегію цієї боротьби. Він поставив завдання: наносити первинні удари по ворогу, випереджаючи його напади на Україну. Запорожці атакували одночасно кілька фортець, але основного удару завдавали якомусь найвпливовішому центру, серед яких були Стамбул, Трапезунд, Синоп та інші міста. Особливо успішними були походи у 1614 – 1616 рр.: у 1614 р. козаки захопили Синоп; у 1615 р. вони загрожували самій столиці Османської імперії, спаливши дві пристані. Найвизначнішим був похід 1616 року, коли січовики взяли штурмом фортецю й спалили Кафу – головний ринок работоргівлі.

Здійснювалися і сухопутні походи. Так, у 1618 р. на прохання польського уряду 20 тис. козаків на чолі з Сагайдачним узяли участь у поході на Москву. Запорожці розбили військо князів Пожарського та Волконського, підійшли до царської столиці і розпочали облогу. Місту загрожувала страшна небезпека. Але у вирішальний момент гетьман наказав припинити штурм. Ймовірно, він не бажав зміцнення Речі Посполитої за рахунок московської держави, котра могла бути потенційним союзником у майбутньому.

Вступ до Київського православного братства та відновлення православної ієрархії. У 1620 р. Сагайдачний провів дві політичні акції, що були спрямовані проти Польщі. По-перше, з усім Військом Запорозьким він без дозволу короля вступив до Київського братства, яке виступало проти політики уряду Польщі, відіграючи одночасно роль культурного й наукового центру України. Тим самим, як стверджує О. Апанович, гетьман зробив безпрецедентний для свого часу історичний крок – “поставив зброю на охорону культури, освіти, тобто гуманізував зброю”.

По-друге, гетьман скористався проїздом через Україну єрусалимського патріарха Феофана та добився висвячення ним київського митрополита Іова Борецького, а також декількох єпископів. Таким чином, вперше після Брестської унії 1596 р. було відновлено вищу православну ієрархію в Україні.

Уряд Речі Посполитої оцінив обидві ці події як державний злочин і видав універсал про арешт православних ієрархів. Але на захист стало Запорозьке військо.

Хотинська битва (1621 р.). У 1620-1621 рр. козакам довелося воювати разом із польським військом проти Туреччини. Козацька рада ухвалила виступити проти ворога, але обумовила свою згоду рядом вимог: визнання прав козацтва, збільшення реєстру, визнання вищої православної ієрархії, свободи віросповідання та ін.

Саме в Хотинській битві (1621 р.) найповнішою мірою проявився талант гетьмана П. Сагайдачного як полководця, який на противагу стратегії пасивної оборони розвивав наступальну стратегію концентрованого раптового удару. Під Хотином Сагайдачний започаткував серію нічних рейдів, що завдавали великих втрат турецькій армії (25% від загальних втрат), викликали паніку та розгубленість серед ворогів.

Поряд з атаками і нічними рейдами, гетьман застосував новий тактичний прийом – залповий вогонь з мушкетів із максимально близької відстані. Внаслідок бойових дій ворог втратив близько 80 тис. чоловік і змушений був погодитись на укладання мирного договору. Вирішальна роль у цьому належала саме козакам. Навіть представники польського табору відзначали, що козаки не тільки винесли на своїх плечах тягар війни, а й взагалі врятували Річ Посполиту від загибелі.

Але, не зважаючи на це, угода між Туреччиною й Польщею була спрямована проти козаків. Замість вдячності, польський уряд зобов'язався заборонити їм судноплавство по Дніпру й вихід у Чорне море.

Козаки першими пішли з-під Хотина, не задоволені умовами договору. Сагайдачний, поранений отруйною стрілою, через кілька місяців (10 квітня 1622 р.) помер, захоронений у Києві. Видатний дослідник козацтва Д. І. Яворницький писав, що “Петро Конашевич-Сагайдачний – найвидатніша особа козацтва протягом усього його історичного існування...”.

 

Козацько-селянські повстання 1620-1630-х рр.

Це був період нового піднесення антифеодального й національно-визвольного руху, викликаного посиленням експлуатації й безправ'я народних мас, а також політикою національно-релігійної дискримінації. Однією з причин було те, що польський уряд у жовтні 1621 р. наказав залишити в реєстрі лише 3000 чол. (під Хотином їх було більше 40 тис.), а всіх інших негайно повернути до своїх панів. До того ж, саме в ці роки закінчився термін “слобод”, коли з метою освоєння земель магнати й шляхта звільняли селян від податків і панщини.

Відбулося кілька великих повстань, в яких провідною силою виступало козацтво. До козаків приєднувалися селяни і міщани. Повстання охоплювали переважно Черкащину, Київщину, частину Поділля й Волині. Очолювали їх