Національно-визвольна боротьба у ХVІ – першій половині ХVІІ ст. Держава Богдана Хмельницького

Повстанці здобули декілька великих перемог над польсько-шляхетськими військами. Так, у 1625 р. після великої битви повстанців під проводом Марка Жмайла біля Курукового озера в урочищі Ведмежі Лози (побл. сучасного Кременчука) було підписано з поляками Куруківський договір, що передбачав розширення козацького реєстру із трьох до 6000 чол. Договір підписав гетьман Михайло Дорошенко, якого було обрано замість М. Жмайла.

У 1630 р. відбулося велике повстання під керівництвом Тараса Федоровича (Трясила). Під Переяславом відбулася запекла битва, у якій польське військо зазнало великих втрат. За укладеним Переяславським договором 1630 р. чисельність реєстрових козаків зросла до 8000 чол. Правда, польський уряд не мав наміру виконувати досягнутих домовленостей, тому виступи продовжувалися і у наступні роки.

Дії козаків і селян знайшли відображення в народних переказах, легендах, піснях. Вони також оспівані у творах письменників і поетів. Наприклад, Т. Шевченко присвятив повстанцям поему “Тарасова ніч”, в основі якої знаходиться легендарний опис однієї із подій повстання 1630 р., коли козаки увірвалися в польський табір і знищили т.зв. “золоту роту” – особисту охорону коронного гетьмана, котра складалася із 150 шляхтичів із найзначніших польських родин.

Наступні повстання не були такими успішними. Польський уряд вдався до жорстоких репресій. Івана Сулиму та його найближчих соратників після зруйнування фортеці Кодак у 1635 р. поляки схопили і у Варшаві четвертували. Павло Бут, після кровопролитної битви із переважаючими польськими силами біля с. Кумейки під Черкасами у 1637 р., змушений був відступити; згодом його із іншими керівниками поляки підступно схопили і стратили у Варшаві. Яків Острянин (Остряниця), який очолив народний рух у 1638 р., після запеклих битв під Лубнами і на Черкащині перейшов у межі московських володінь сучасної Слобідської України (Харківщина). Дмитро Гуня, що перебрав провід повстанням, відійшли на Дон, де продовжували боротьбу проти турків і татар.

 

“Ординація війська запорозького” (1638 р.).

У лютому 1638 р. Сейм схвалив “Ординацію”, яка значно урізала права козацтва. Реєстр зменшувався до 6000 чол. Ліквідовувалася виборність старшини. Реєстрове козацтво мав очолювати старший комісар із шляхтичів, призначений сеймом. Осавул і полковники теж призначалися зі шляхти. Жоден козак без дозволу комісара не міг піти на Січ. Міщанам заборонялося не тільки вступати в козаки, але й навіть віддавати заміж за них своїх доньок.

Передбачалася відбудова фортеці Кодак, зруйнованої козаками у 1635 р. під проводом Івана Сулими. До речі, цю фортецю будував французький інженер Боплан, автор надзвичайно цікавого “Опису України...”, що його рекомендуємо для самостійного опрацювання.

Причини поразки і значення козацько-селянських повстань:

1) перевага сил магнатів і польської шляхти, котрі мали у своїх руках державний апарат, армію, були краще організовані, ніж повстанці;

2) повстання мали стихійний, неорганізований характер. Жодне з них не поширювалося на всю Україну;

3) учасники повстань були погано озброєні;

4) тактика повстанців носила, як правило, оборонний характер.

Ці та інші недоліки згодом були враховані Богданом Хмельницьким у національно-визвольній війні, що розпочалася у 1648 р. після десятиліття так званого “золотого спокою” (1638 – 1647 рр.). Козацько – селянські війни і повстання готували ґрунт для всенародного виступу, впливали на зміну усіх чинників суспільно-політичного і духовного життя в Україні, на формування ідеології, стратегії і тактики національно-визвольної боротьби.

Реформаторська діяльність Петра Могили.

У 1630 – 1640 рр. важливі реформи в українському православ'ї здійснив київський митрополит Петро Могила (помер у 1647 р.). Він добився у польського короля при підтримці козацтва і міщанства легалізації православної церкви; повернення їй Софіївського собору та ін. церков і монастирів, захоплених уніатами. Розгорнув активну книговидавничу і релігійно-реформаторську діяльність; зокрема, на основі об'єднаних лаврської і братської шіл створив колегіум, що згодом переріс у знамениту Києво-Могилянську академію.

 

 

Війна чи революція? Причини, завдання, рушійні сили, періодизація

Колоніальна політика, яку проводила Річ Посполита стосовно України викликала загрозу етноциду і спричинила загальнонародний виступ, який переріс у національно-визвольнувійну (національну революцію). ЇЇ причинами були глибокі суперечності у національно-релігійній, соціально-економічній, політичній, ідеологічній сферах тощо.

Революція─ це корінний переворот в житті суспільства, який призводить до ліквідації старого ладу і порядків та сприяє становленню нових суспільних відносин. Саме такі зміни революційного характеру відбувалися в Україні у розглядуваний період. Вони ґрунтовно підривали економічні і соціально-політичні підвалини традиційного феодального устрою і відкривали шлях переходу до буржуазного суспільства.

Тому чимало дослідників називають події середини ХVІІ ст. не повстанням чи війною, а національною революцією з виразними ознаками буржуазної революції. Козацьке повстання переросло у визвольну війну, а війна, зумовивши корінні, глибокі якісні зміни в суспільстві, поступово переросла у національну революцію.

Основні завдання революції: звільнення від іноземного поневолення; створення і визнання козацько-гетьманської держави; утвердження нових соціально-економічних відносин. На жаль, революція зазнала поразки, а мета та завдання її не були повністю реалізовані.

Фактори, що сприяли піднесенню національно-визвольної боротьби:

• наявність озброєного