Національно-визвольна боротьба у ХVІ – першій половині ХVІІ ст. Держава Богдана Хмельницького

Переговори із московським царем Олексієм Михайловичем проводилися майже від самого початку визвольної війни, але особливої актуальності для обох сторін вони набули у 1653 р.

На ту пору становище держави Б. Хмельницького було надзвичайно складним:

1) у шестирічній боротьбі проти Речі Посполитої ресурси українського народу значно виснажилися, натомість католицька Польща завжди могла розраховувати на підтримку Папи Римського і європейських держави;

2) союзники козаків – кримські татари у найвідповідальніші моменти українсько-польської війни, зокрема, у битвах під Зборовим-Збаражем (1649 р.), під Берестечком (1651 р.), під Жванцем (1653 р.) та ін., послідовно відходили від союзницьких зобов'язань перед Б.Хмельницьким, оскільки у їхніх інтересах було продовження українсько-польського протистояння.

3) з провалом молдавського (дунайського) напрямку зовнішньополітичної діяльності уряду Б. Хмельницького серйозно погіршилося міжнародне становище козацької України: виникла небезпека оформлення ворожої коаліції у складі Польщі, Валахії, Трансільванії й Молдавії.

Ці та інші обставини примусили гетьмана шукати іншого, надійнішого союзника, ніж татари. Такими союзниками могли стати Османська Порта і Московське царство.

До речі, за певними даними, Б. Хмельницький не лише мав наміри, але й насправді визнав турецьке підданство, що особливо стурбувало московського царя. Восени1653 р. Москва визначилася у своїй політиці щодо Речі Посполитої та Війська Запорозького і відправила в Україну посольство на чолі з боярином В. Бутурліним.

Переяславська Рада (8 січня 1654 р.). 

Місцем переговорів гетьман визначив Переяслав. Тут відбулося декілька козацьких нарад і козацько-московських зустрічей. Радянська історіографія дотримувалася фальшивої інтерпретації переговорів у Переяславі і пізнішої присяги українців перед Бутурліним; на основі повідомлень останнього, усе змальовувалося у найвигідніших для Москви кольорах “безконфліктності”, “добровільності” і “всенародності”.

Насправді, неприємні інциденти переслідували московське посольство від самого початку його подорожі в Україну. А безпосередньо у день Переяславської ради, яка, звичайно, не була і не могла бути “всенародною”, переговори майже зірвалися, бо московська сторона відмовилася присягати від імені царя в Успенській церкві у тому, що він не буде порушувати прав і вольностей України. Пізніше деякі козацькі полковники (наприклад, Іван Богун), певна частина міщан і духовенства (зокрема, київський митрополит Сильвестр Косів) відмовились від присяги на вірність царю. У деяких поселеннях, наприклад, у Чорнобилі, доводилося застосовувати силу. Не встановлено, чи приймали присягу запорожці.

“Березневі статті” (1654 р.) та їх наслідки. Внаслідок переговорів і підготовки відповідних документів у березні 1654 р. у Москві був укладений українсько-московський договір, що отримав назву “Березневі статті”. Оригіналів цих документів не знайдено. Збереглися тільки їх московські копії та чернетки.

Згідно з “березневими статтями” Україна зберігала:

• республіканську форму правління;

• полково-сотенний територіально-адміністративний поділ;

• нову систему соціально-економічних відносин;

• 60-тисячний козацький реєстр та плату старшині і козакам;

• незалежність у проведенні внутрішньої політики;

• збереження прав київського митрополита і т.п.

Обмеження:

• збір податків під контролем російських чиновників;

• заборона прямих контактів з Туреччиною і Польщею.

Вчені по-різному оцінюють Переяславський договір: унія;васалітет;протекторат;військовий союз; приєднання, возз'єднання тощо.

Підписуючи договір,кожна із сторін вкладала в нього свій зміст: українська сторона, визнаючи зверхність Росії, сподівалася на розбудову власної держави; російська вважала його узаконеною формою залежності України.

Царська влада, виходячи із власного бачення домовленостей:

• почала ставити свої гарнізони в українських містах;

• підпорядковувати собі землі, відвойовані у Польщі козаками;

• підписала у листопаді 1656 р. без погодження з козаками Віленське перемир'я із Польщею та оголосила війну Швеції;

Безперспективність державного розвитку України, що явно проглядалася у діях московського царя, викликала ще за життя Богдана гостру полеміку стосовно того, чи лишатися під рукою Москви, чи шукати інших союзників. Восени 1656 р. відбулося три старшинські ради на яких вирішили не пориваючи союзу з царем шукати інших союзників, захищати інтереси України від будь-яких посягань.

На основі цих рішень Гетьман рішуче змінив зовнішньополітичний курс і намагався створити антипольську коаліцію держав у складі Швеції, Трансільванії, Бранденбургу, Литви. Він відновлює переговори з Туреччиною,Кримом,Молдавією, Валахією та ін.

Союзники під проводом Трансільванського князя Д'єрдя (Юрія) ІІ. Ракоці розпочали військові дії і навіть захопили Варшаву, але в цілому похід виявився невдалим. Територіальні претензії нових союзників на західноукраїнські землі, а також неузгодженість дій перекреслили перемоги, здобуті безпосередньо на території Польщі. Це прискорило смерть Б. Хмельницького влітку 1657 р., що у свою чергу стало головною причиною того, що побудова Української держави залишилася незавершеною.

 

Державотворча діяльність Богдана Хмельницького

Видатним явищем національно-визвольної війни стало виникнення козацької держави, котра мала всі необхідні атрибути функціонування.

Масштабність народних виступів, їх сила, глибина і міцність, повалення влади шляхетської Речі Посполитої і створення нової козацько-гетьманської держави обумовили еволюцію поглядів Б. Хмельницького на кінцеві цілі очолюваного ним повстання.

Очевидно, спочатку Б. Хмельницький виступав, як вірнопідданий короля, який і гадки не мав нищити Річ Посполиту. Але вже на початку 1649 р. гетьман висловив прагнення повністю звільнити Україну від польсько-шляхетського панування. На переговорах з поляками у лютому 1649 р. він окреслив територію цієї держави – йшлося про всі землі, заселені українцями: “по Львів, Холм, Люблін". Підставою для цього було те, що у минулому на ці землі поширювалася влада руських князів.

На чолі козацької держави стояв Гетьман, котрий скликав ради, відав фінансами, керував військом, проводив дипломатичні зносини з іншими державами. Б. Хмельницький сконцентрував у своїх руках майже необмежену владу. Він провів поділ країни на полки й сотні, які стали територіальними одиницями управління.

Полковники, сотники і міські отамани здійснювали не лише військову, а також цивільну владу у своїх районах. Вони розпоряджалися усім земельним фондом, який складався з колишніх королівщин та земель, залишених шляхтою. Переважна частина цих земель розподілялась між козаками, які за службу не одержували платні грішми.

Полковники також організували фінансову справу на підлеглій їм території. Вони проводили збір податків до військового скарбу, віддавали в оренду підприємства, збирали орендну плату, а також податки з ярмарків. Державний скарб поповнювався також за рахунок млинів, винокурень, броварень, корчмів, які раніше належали королівщинам або шляхті. Важливу роль відігравали також збирачі податків та інших державних доходів. Повністю належали скарбові кордонні мита: “індукта” від ввезення товарів та “евекта” – від вивозу. У джерелах є згадки про карбування восени 1652 р. власної монети, однак самих монет не виявлено.

Українська держава мала кордони, укріплені військовими заставами. Перевага козацької адміністративної мережі проявилася в тому, що всі накази зі столиці Чигирина дуже швидко доводилися до віддалених місцевостей і виконувалися без затримки.

При гетьманові знаходився найвищийсуд, який розглядав апеляції, що надходили від полкових і сотенних судів, а також деякі справи, із якими прохачі йшли просто до гетьмана. Для вирішення справ особливо важливих, він посилав окремі судові комісії. На місцях кожен стан мав свій суд, але на першому місці стояли козацькі суди. Останнім підлягали не тільки козаки, але також міщани й селяни, особливо за вбивство, розбій, крадіжки тощо.

Як свідчать джерела, Б. Хмельницький організував ефективні служби розвідки та контррозвідки, завдяки чому в Чигирині вчасно дізнавалися про рішення чи плани правителів сусідніх держав.

Держава Богдана Хмельницького мала міжнародне визнання, вона була визнана багатьма європейськими країнами. Очевидці свідчать, що в гетьманській столиці одночасно перебували посольстваАвстрії, Трансільванії, Московії, Туреччини, Криму, Польщі, Венеції, Швеції та інших держав. У свою чергу, українські посольства відправлялися в іноземні країни.

 

Оцінки Б. Хмельницького та революційних подій середини ХVІІ ст.

Постать і діяльність Богдана Хмельницького не знайшли однозначного визначення ні в українській, ні у зарубіжній історіографії. Позитивні оцінки найчастіше знаходяться в усній народній творчості, у козацьких літописах, у дослідженнях українських авторів, у деяких польських та російських істориків. Але навіть в українській історіографії маємо різко негативні, як наприклад, у П. Куліша, або ж дуже суперечливі характеристики, як у Т. Шевченка чи М. Грушевського.

Російська суспільно-політична і наукова думка велич Б. Хмельницького виводила із концепції “воссоединения Руси”, натомість польські автори традиційно підкреслювали руйнівну щодо Речі Посполитої діяльність великого гетьмана.

Новітня українська історіографія намагається створити об'єктивний образ найвизначнішого козацького гетьмана, не уникаючи проблемних питань у його діяльності. Найповніше і концептуально найрізноманітніше діяльність гетьмана в українській історіографії представлена у фундаментальних працях М. Грушевського, І. Крип'якевича, Ю. Мицика, В. Липинського, В. Смолія, В. Степанкова, І. Стороженка та ін., що стабільно викликають значний інтерес у читачів.

Значення революційних подій середини ХVІІ ст. було надзвичайно великим:

по-перше, повалено польсько-шляхетське панування і створено державу республіканського типу, визначено її територію та кордони, які включали в себе більшу частину українських етнічних земель;

по-друге, створено органи влади, які забезпечували функціонування держави: Гетьман, Рада; армія, податкова і дипломатична служби; судова система та ін.;

по-третє, докорінно змінилися соціально-економічні відносини: ліквідовано велику земельну власність польських феодалів; знищено кріпацтво; козацька старшина перетворилася в новий панівний клас;

по-четверте, революція мала визначальний вплив на формування української нації.

 

 

1. Козацькі війни наприкінці ХVІ ст.

2. Брестська церковна унія та її наслідки.

3. Діяльність гетьмана П. Сагайдачного.

4. Козацько-селянські повстання у 1620-1630 рр. "Ординація Війська Запорозького".

5. Національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького.

6. Переяславська рада та "Березневі статті" 1654 р.