Національно-визвольна боротьба у ХVІ – першій половині ХVІІ ст. Держава Богдана Хмельницького

• нагромадження значного військового досвіду у попередній період(повстання: Косинського, Наливайка, Федоровича, Павлюка, Гуні та ін.).

• зростання самосвідомості українського народу;

• посилення співпраці між козаками, міщанством і духовенством;

• слабкість королівської влади та ін.

Майже все населення України, за винятком великих сполонізованих магнатів та шляхтичів, частини вищого православного духівництва, піднялося проти чужоземного гноблення. Це була визвольна, справедлива і загальнонародна війна, яка відповідала інтересам різних станів тогочасного українського суспільства. Основними рушійними силами були козацтво, селянство, міщани, дрібна і середня шляхта, нижче духовенство.

Очолив визвольну війну Богдан Хмельницький (1595 – 1657 рр.), який мав непогану, як на ті часи, освіту, брав участь у боях проти турків і татар, був учасником козацько-селянських повстань, володів кількома іноземними мовами, зокрема, й латиною. Добре був ознайомлений з устроєм, дипломатією, військовою тактикою європейських держав, Туреччини і Криму.

Засвоєння уроків іноземного і козацького воєнного мистецтва дало змогу підняти стратегію й тактику українського війська на значно вищий щабель. Від пасивної оборонної тактики Б. Хмельницький перейшов до активних, наступальних дій, нав'язуючи противнику місце й час битви. Завдяки блискуче налагодженій розвідці завдавав ударів зненацька, досить часто використовував обхід ворога із флангів. Саме гетьману належить видатна роль у створенні артилерії й кінноти, як окремих родів війська. Запровадив завчасну підготовку набоїв (ладування), що дало змогу підвищити скорострільність у кілька разів і перейти до 3-х шеренгового бойового порядку.

Визвольна боротьба українського народу під проводом Богдана-Зиновія Хмельницького (“Хмельниччина”) у своєму розвитку пройшла такі головні періоди: 1) 1648 – 1649 рр.; 2) 1649 – 1653 рр.; 3) 1654 – 1657 рр. Існують також інші варіанти періодизації національно-визвольної боротьби українського народу під проводом Б.Хмельницького. Крім того, сучасні концепції не обмежують хронологію цієї боротьби лише періодом 1648–1657 рр., або, як це було прийнято в радянській історіографії, 1648–1654 рр. У новітній українській історіографії хронологічні рамки національно-визвольної війни (революції) ХVІІ ст. визначаються роками: 1648–1658; 1648–1667; 1648–1676 та ін.

 

Основні події, битви, договори

У початковому періоді національно-визвольної війни, заручившись підтримкою татарської кінноти, повстанці у 1648 р. здобули блискучі перемоги під Жовтими Водами та Корсунем (травень) і під Пилявцями (вересень). Восени 1648 р. козаки здійснили визвольний похід в західноукраїнські землі, де взяли в облогу Львів та дійшли до фортеці Замость. Однак згодом козацьке військо повернулося у Наддніпрянську Україну, не заливши залог у Галичині та Волині, що вважається однією з помилок Б. Хмельницького. Самого гетьмана у Києві урочисто зустрічали як народного вождя і визволителя від польської неволі.

У 1649 р. визвольна боротьба наростала. Під час Зборівського походу (улітку 1649 р.) лише підступна позиція кримських татар врятувала польську армію на чолі з королем Яном Казимиром від її повного знищення козаками.

Дії татар, які були зацікавлені в обопільному знесиленні України й Польщі, примусили Б. Хмельницького погодитися на укладання Зборівської угоди(серпень 1649 р.), за якою козацький реєстр зростав до 40 тис. чоловік. Територію козацької України складали три воєводства: Брацлавське, Київське і Чернігівське. Шляхта одержала право повернутися до маєтків, селяни й міщани повинні були виконувати довоєнні повинності. Щодо питання про унію, то воно відкладалося до рішення сейму. З багатьох обставин Зборівська угода не влаштовувала ні українську, ні польську сторони, але відтепер на перше місце у діяльності Б. Хмельницького виходить розробка і реалізація державницької програми, забезпечення її соціально-економічними і дипломатичними заходами. Гетьману вдалося досягнути значних успіхів, але згодом відновилися воєнні дії проти Польщі.

Польський уряд не міг змиритися із втратою важливих українських територій. На початку 1651 р. поляки розпочали наступ на Поділля. Учервні 1651 р. відбулася найбільша у середньовічній історії битва під Берестечком. Вона розпочалася вдало для української армії. Але у вирішальний момент татари втекли з поля бою, оголивши цим самим лівий фланг. Значно погіршило ситуацію і те, що Б. Хмельницького, який подався вслід за татарами, щоб переконати хана повернутися на поле битви, “союзники” затримали у себе і відпустили лише через 2 тижні. Завдяки героїзму і мужності повстанців, їм вдалося побудувати табір, котрий тримав оборону протягом 10 днів. Після цього під проводом І. Богуна була здійснена унікальна операція по виведенню війська з оточення, коли через три переправи по болотистій місцевості вдалося вивести не лише близько 90-тисячну армію, але й переважну частину артилерії. Невмирущою славою покрили себе кілька сотень повстанців, котрі загинули, але дали змогу вийти українській армії з оточення.

Наслідком поразки під Берестечком стала Білоцерківська угода (вересень 1651 р.), яка обмежила територію української держави лише одним Київським воєводством. Реєстр зменшувався до 20 тис. чол. Пани одержали право повертатися до своїх маєтків, Б. Хмельницький підпорядковувався владі коронного гетьмана тощо.

Навесні наступного року українці здобули переконливий реванш у битві під Батогом (травень 1652 р.). За всю середньовічну історію Польща не зазнавала такого страшного розгрому. Загинула половина всіх гусарів Речі Посполитої. Перемога привела до скасування Білоцерківської угоди й відновлення на українських землях національних органів влади.

Найважливішою подією наступного періоду було підписання українсько-московського договору 1654 року.

Зверніть увагу: не всі дослідники погоджуються, що у 1654 р. між українською козацькою державою і Московським