Наступність у змісті дошкільної та початкової шкільної освіти

Крім зовнішньої диференціації (на рівні змісту предметів і різних способів організації його засвоєння), у дошкільній та початковій освіті широко застосовується також внутрішня. Вона передбачає диференціювання змісту навчального матеріалу для дітей (учнів) з різною підготовкою в межах теми чи окремого заняття (уроку), що дає змогу сильнішим дітям запропонувати матеріал, який стимулює їхній розвиток, а слабшим – полегшити засвоєння програмового мінімуму. При цьому сутність засвоєних елементарних знань не повинна суперечити науковим твердженням, тобто в доборі змісту мають одночасно враховуватися принципи науковості й доступності.

Найбільш поширеною в дидактичних працях є теорія змісту освіти як аналога соціального досвіду, розроблена І. Лернером М. Скаткіним, В. Краєвським. Учені стверджували, що для конструювання змісту освіти потрібно знайти в соціальному досвіді такі загальні компоненти, які потрібні кожній людині, незалежно від її майбутньої професії, зокрема:

• знання, які дають загальне уявлення про навколишню дійсність
• види діяльності, у процесі якої формуються вміння й навичка функції, необхідні для здійснення репродуктивної діяльності;
• досвід творчої діяльності, який сприяє подальшому розвитку культури;
• досвід емоційно-ціннісного ставлення людини до дійсності, до своєї діяльності, до самої себе, що допомагає засвоїти норми і систему цінностей.

Така модель змісту ґрунтується на когнітивно-діяльнісній основі що передбачає взаємозв’язок змістового і процесуального компонентів у її конструюванні й реалізації.

Особливість сучасної науки – інтеграція знань про розвиток навколишнього світу й суспільства. У дітей досить рано з’являється власний «образ світу». Попри його недосконалість, він має істотну характеристику – цілісність сприймання навколишнього. У дошкільному закладі досить поширеною формою підтримання цієї цілісності є інтегровані заняття, деякі інші форми організації освітньо-виховного процесу (прогулянки, екскурсії, свята та розваги, ігри). Зі вступом до школи ця цілісність може руйнуватися через жорстке розмежування окремих предметів. У результаті знання, які отримують діти, мало пов’язані між собою. Деякі вчителі використовують на своїх уроках міжпредметні зв’язки, але це не має системного характеру.

Якісно новий рівень синтезу знань – інтегровані предмети, інтегровані курси, які об’єднують навколо певних ідей, тем різнорідні знання. Синтез цих знань допомагає вчителеві показати об’єкт з різних боків, розкрити дітям взаємозв’язок явищ у природі, суспільстві, інтенсивно формувати критичне й творче мислення. Особливо це важливо для формування в молодших школярів світоглядних, людинознавчих, природничих, комунікативних понять, умінь тощо.

Інтегровані курси можуть будуватися на основі злиття двох-трьох предметів в один або об'єднання знань з окремих проблем в інтегровані блоки. Уведення інтегрованих курсів (предметних і тематичних) створює передумови для різнобічного розгляду фундаментальних понять, явищ, ширшого охоплення змісту, формування в учнів самостійного мислення, позитивно-емоційного ставлення до пізнання, ощадливого використання навчального часу. Введення інтегрованих курсів практикується і у дошкільних закладах (особливо у формі факультативної, гурткової роботи).

Процес інтеграції змісту – складна комплексна проблема дидактики та методик, що привертає особливу увагу дослідників. Наприклад, учені визначають підходи до виокремлення системоутворювальних понять, які відображають об’єктивну потребу їх цілісного й різнобічного розгляду в навчальному процесі. На думку О. Савченко, це такі поняття: «людина», «природа», «здоров’я», «слово», «величина», «текст», «форма», «розмір», «вага», «простір», «рух», «час» та ін. Безумовно, у процесі вивчення цих понять постає потреба інтеграції знань з різних галузей. Важливо, щоб вона не перетворилася на мозаїку формально об’єднаних за зовнішніми ознаками різнорідних знань.

Українська початкова школа має успішний досвід запровадження інтегрованих галузей і курсів «Мистецтво», «Людина і світ» «Довкілля», «Технології», «Основи здоров’я і фізична культура». Дошкільна педагогіка і практика дошкільної освіти напрацювали такі, до прикладу, інтегровані курси, як «Художня культура», «Логіка», «Розвиток творчих здібностей» та ін. У освітніх системах країн Європи знаходимо приклади об’єднання в інтегровані курси знань про живу й неживу природу, проблем техніки, охорони та зміцнення здоров’я людей.

На початку XXI сторіччя виділилися наступні тенденції розвитку теорії змісту освіти, які українські вчені враховують у розробленні Державних стандартів й навчальних програм для всіх ланок системи освіти:

• забезпечення в змісті соціального запиту й потреб розвитку дитячої особистості, спрямованість на формування й розвиток духовно-моральних та інтелектуальних цінностей;
• створення та впровадження державних стандартів як основного механізму відбору й нормативного регулювання змісту освіти для дошкільної освіти, початкової, основної та старшої школи;
• збагачення й конкретизація процесуальної частини змісту завдяки дидактико-методичному розробленню нових способів навчальної взаємодії вчителя й учнів, домінантою яких є оволодіння дітьми способами продуктивної діяльності та участі в різних видах співпраці;
• збагачення змісту освіти особистісним компонентом, який передбачає засвоєння мотиваційно-ціннісних якостей і життєвого адаптованого досвіду дітей. Цей компонент, окрім розширення складу змісту, засвідчує, що паралельно з раціональним мисленням діти мають опанувати образний, емоційно-почуттєвий спосіб пізнання й взаємодії із зовнішнім світом і самопізнання своїх можливостей;
• включення до компонентів змісту педагогічно адаптованого інформаційного середовища, яке активно чи пасивно впливає на пізнавальну й мотиваційно-ціннісну складові навчання;
• переосмислення та переструктурування всіх компонентів змісту на засадах компетентнісного підходу.

Отже, зміст сучасної освіти багатокомпонентний. Він включає систему знань, умінь, навичок, ціннісних ставлень. Його джерелом є соціальний досвід (духовна та матеріальна культура), особистий досвід дітей і вплив середовища.

Наступність – це неперервний процес виховання, розвитку й навчання дитини,