Наступність у змісті дошкільної та початкової шкільної освіти

Навчальна діяльність не належить до категорії «дитячих», не є провідною в дошкільному віці, не може виступати визначальною в оцінці ефективності педагогічної діяльності. Однак, оскільки після 5 років заняття як форма організації навчальної діяльності дедалі більше входить у життя дітей, доцільно проаналізувати загально навчальні вміння і навички, необхідні майбутньому учневі, зокрема такі:

• організаційні (володіння раціональними способами самоорганізації) ;

• загальнопізнавальні (вміння спостерігати, обстежувати, аналізувати, виділяти головне і другорядне, порівнювати, запам’ятовувати, бачити проблему, розв’язувати її, розмірковувати, осмислювати матеріал) ;

• загальномовленнєві (культура слухання, запитування, висловлювання суджень, обґрунтування, доведення правомірності умовисновків, налагодження мовленнєвої комунікації) ;

• контрольно-оцінні (здатність здійснювати найпростіші форми контролю власної діяльності, перевірити зроблене, виробити елементарну самооцінку, внести корективи, виправити помилки).

Зрозуміло, ці вміння та навички необхідні дошкільнику і для виконання предметно-практичної та художньої діяльності, організованих на зразок навчальної.

Отже, компетентним вважається дошкільник, який володіє оптимальними для віку вміннями здійснювати дитячі види діяльності (налагоджувати сюжетно-рольову гру, розгортати продуктивну діяльність, спілкуватися з дорослими та однолітками) та елементарними загально навчальними уміннями. Особливе значення в цьому ряді має оптимальна модель розвитку так званої провідної діяльності, тобто діяльності, яка на кожному етапі дошкільного віку визначає особистісне становлення, всередині якої виникають новоутворення та передумови для зародження наступних видів діяльності.

Другим показником життєвої компетентності дошкільника є форми активності в різних сферах життєдіяльності, які засвідчують його життєву зрілість та її домірність віково-індивідуальній нормі. В Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні (у першій редакції) визначено такі основні форми активності дошкільника, які засвідчують реалізованість його потенціалу:

• фізичну (пов’язану із станом здоров’я, руховою активністю, будовою тіла, зовнішністю, роботою організму, м’язовою та предметно-практичною активністю) ;
• соціально-моральну (пов’язану із входженням дитини у соціум, з оволодінням соціально прийнятими і схвалюваними формами поведінки та діяльності, засвоєння моральних норм) ;
• емоційно-ціннісну (пов’язана із системою потреб та інтересів дитини, з її вмінням приймати рішення, самовизначатися, надавати перевагу комусь-чомусь, здійснювати самостійний вибір) ;
• пізнавальну (пов’язану з відкриттям нового, раніше невідомого, з розв’язанням життєвих проблем, встановлення сутності явищ та причинно-наслідкових залежностей, з розширенням та поглибленням інформації) ;
• мовленнєву (пов’язану з умінням встановлювати мовленнєву взаємодію, грамотно будувати і висловлювати свої думки, підтримувати діалог) ;
• художню (пов’язану із здатністю передавати свої життєві враження за допомогою різних образів засобами образотворчого, музичного, літературного, театрального мистецтва) ;
• креативну (пов’язану із прагненням до творчої, створювальної діяльності, прояву фантазії, вигадки та уяви).

Оцінюючи компетентність дошкільника у розрізі вміння виявляти різні форми активності, важливіше кваліфікувати не міру розвитку кожної, а загальну тенденцію, схильність, прагнення, намагання діяти самостійно в різних сферах життя та видах діяльності.

Третім показником компетентності дошкільника є сформованість у нього базових якостей особистості. Базовими їх називають тому, що вони є сутнісними, найважливішими для особистісного зростання, свого роду «китами», на яких базується фундамент особистісної культури дошкільника. До них відносяться:

• самостійність – здатність дошкільника діяти незалежно від керівництва і допомоги ззовні, звертатися за нею в разі об’єктивної необхідності, ефективно використовувати її, бути здатним до самоорганізаціїї;
• працелюбність – усвідомлення дитиною правила: неприродно залишатися пасивним, якщо ти здоровий, нормально – перебувати в дієвому стані;
• людяність – здатність розуміти інших, визначати чесноти і переваги інших людей, співпереживати, робити людям добро, не мотивуючись винагородою, вміння прощати;
• самолюбність – передбачає прагнення до самореалізації, саморозвитку і самозбереження, орієнтація у власних чеснотах і вадах;
• спостережливість – головне уміння не лише дивитися, а бачити, здатність вивчати, аналізувати, вміння зосереджуватися на тривалий час;
• відповідальність – здатність надавати перевагу обов’язку перед розвагою, дотримання даного слова, виконання обов’язків, вміння за власним бажанням виконувати складну і кропітку справу;
• розсудливість – уміння свідомо розмірковувати, логічно й послідовно викладати свої думки, обмірковувати, робити висновки;
• справедливість – здатність поводитися відповідно до моральних правил, совісно і чесно, брати до уваги домагання і можливості інших людей;
• самовладання – уміння свідомо керувати власними почуттями, настроями і переживаннями і реагувати відповідно життєвими ситуаціями;
• креативність – уміння діяти творчо, відходячи від шаблону і зразка, знаходити оригінальні рішення і радіти створенню нового.

Таким чином: життєво компетентною слід вважати дитину, яка домірна вимогам життя, адекватно поводиться в різноманітних життєвих ситуаціях, виступає активним суб’єктом життєдіяльності, проявляє своє Я у різних сферах життя, володіє набором базових якостей, характеризується зрілими (віковими) формами основних видів діяльності. Вона знає, може, хоче, і адекватно вчиняє.

Змістова характеристика компетентності дошкільника у першій редакції Базового компонента дошкільної освіти визначалася за сферами життєдіяльності («Природа», «Культура», «Люди» та «Я сам»), а також виокремлювалися показники комунікативної (мовленнєвої) та логіко-математичної компетентності.

На рівні початкової освіти компетентнісний підхід було запроваджено у 2011 році в оновленому Державному стандарті початкової освіти. Безперечно, у наукових дослідженнях компетентнісний підхід до розробки змісту початкової та загальної шкільної освіти обґрунтовувався і раніше. Зокрема, О. Савченко відзначає, що компетентнісна освіта на предметному та міжпредметному рівнях орієнтована на засвоєння особистістю конкретних навчальних результатів ‒ знань, умінь, навичок, формування ставлень, досвіду, рівень засвоєння яких дозволяє їй адекватно поводитися в певних навчальних і життєвих