Наступність у змісті дошкільної та початкової шкільної освіти

Цілі дошкільного закладу

• загальний розвиток основних здібностей дитини (сенсорних, розумових, фізичних, естетичних) ;
• становлення базису особистісної культури;
• забезпечення загальної готовності дитини до школи;
• розвиток комунікативних здібностей, пізнавальної активності, творчості дітей.

Цілі початкової школи

• розвиток і виховання особистості дитини (інтелектуальний, моральний, соціальний, естетичний, фізичний) ;
• розвиток сенсорних умінь;
• освітні результати: ключові компетентності (уміння вчитися, комунікативна, загальнокультурна, здоров’язбережувальна, соціальна, ІКТ, підприємницька ініціативність) ; предметні компетентності (повноцінні читацькі, мовленнєві, обчислювальні та ін.) ;
• здатність до творчого самовираження;
• виховання ціннісного ставлення до природи, родини, Батьківщини, праці, мистецтва, здоров’я тощо.

Зіставлення цілей показує взаємозв’язок цих етапів.

Наступність між зазначеними ланками передбачає єдність методології й теорії навчання, розуміння цінностей дитинства, необхідність гуманізації навчання, особистісного підходу, продовження розвитку всіх здібностей особистості, створення умов для розвитку творчості дітей; створення сприятливого для дітей навчально-предметного середовища, турботу про гігієну навчальної праці; поєднання ігрової та навчальної діяльності (А. Богуш, Н. Гавриш, Т. Поніманська, О. Проскура та ін.).

Як ми вже зазначали, особливістю сучасного етапу розвитку як дошкільної, так і початкової шкільної освіти є переосмислення та переструктурування всіх компонентів змісту освіти на засадах компетентнісного підходу. Саме цей підхід відображено як у Базовому компоненті дошкільної освіти, так і у Державному стандарті початкової шкільної освіти. Запровадження компетентнісного підходу є важливим як з точки зору реалізації визначених цілей освіти, так і з позиції забезпечення наступності.

Компетентнісний підхід у дошкільній освіті вперше був обґрунтований у Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні (1999 р.). Автори Базового компоненту підкреслювали, що головною метою дошкільної освіти є формування у дитини базису особистісної культури, розвиток її життєвої компетентності. При цьому зауважувалося, що саме поняття життєвої компетентності трактується по-різному. У Коментарі до Базового компоненту дається розгорнута характеристика цього поняття.

Зокрема, наголошується на взаємозв’язку понять компетентність – компетенція – зрілість – авторитетність. Компетентність є особистісною, складною характеристикою дитини, що засвідчує достатню її обізнаність, умілість, вправність у певному колі питань. Отже, компетентність – це особистісна якість, а компетенція – коло питань, за якими зазначену якість характеризують. Близьким до поняття компетентність є поняття зрілість. Ним позначають найвищий для певного віку поріг розвитку, ступінь його повноти, готовності до чогось. Отже, говорячи про зрілість дошкільника (домірну вікові), мають на увазі міру розвитку – особистісного, розвитку компетентності як інтегральної характеристики. Найчастіше авторитетною буває компетентна дитина, тобто така, що знає, як діяти в тій чи іншій ситуації (володіє належними знаннями, уявленнями), може знайти для цього належні засоби, володіє необхідними уміннями і навичками, хоче реалізувати свою ініціативу, здатна покладатися на власний досвід, адекватно діє, реалізуючи свої наміри у вчинках, діях.

Підсумовуємо: поняття компетентність засвідчує наявність у дитини відповідної інтегрованої особистісної якості; компетенція – вказує на сфери й напрями її прояву, зрілість – бажану й доступну вікові повноту розвитку компетентності (не лише знає, а й уміє, позитивно ставиться, адекватно діє) ; авторитетність – ступінь визнання компетентності дитини іншими – дорослими й однолітками.

Авторами першої редакції Базового компоненту дошкільної освіти було також визначено показники життєвої компетентності дошкільника:

Оптимальна для віку модель провідної діяльності.

Форми активності дитини у сферах життєдіяльності.

Особливості розвитку базових якостей особистості дитини.

Проаналізуємо кожний з цих показників детальніше.

Першим показником компетентності дошкільника є оптимальна для віку модель провідної діяльності. Як відомо, діяльність дитини може досягти зрілих, відповідних вікові та особистому досвіду форм, а може лише залишитися у зародковому стані. Ідеться насамперед про «дитячі» види діяльності – ігрову, спілкування і предметно-практичну діяльність. Про навчальну діяльність як неспецифічну для дошкільного дитинства не йдеться. Якщо в старшому дошкільному віці малюк володіє лише її елементами, його не варто відносити до категорії некомпетентних. За навчальною діяльністю – довгі роки перебування дитини у школі. Розвинена форма діяльності засвідчує домірний вікові розвиток усіх її основних компонентів – вміння свідомо мотивувати свої дії, готовність до цілепокладання, здатність використовувати характерні для діяльності засоби досягнення мети, спроможність досягти позитивного результату й реалістично оцінити своє досягнення.

Розвинена форма ігрової діяльності характеризується, насамперед, тим, що дитина спроможна самостійно визначитися із сюжетом гри, ігровими ролями, здатна пояснити іншим, чому задоволена або незадоволена нею, використовувати за призначенням ігрові атрибути та предмети-замінники, розгортати процес гри, збагачувати задум, поводитися адекватно ігровій ролі, брати до уваги відмінності різних ролей, узгоджувати ігрові дії з діями товаришів, культурно виражати свої емоції, звертатися до дорослих по допомогу лише в разі об’єктивної необхідності, діяти за правилами, поводитися справедливо.

Оптимальною слід вважати таку форму організації спільної діяльності та спілкування, за якої дитина відкрита для нього, вміє домовлятися, узгоджувати, поступатися, рахуватися з іншим, визнавати його чесноти й переваги, обстоювати власну думку, використовувати вербальні і невербальні засоби, гідно поводитися в ситуаціях успіху-неуспіху, брати на себе відповідальність, допомагати іншому, визнавати міру внеску в сукупний продукт, радіти спільності як такій.

Трудову (предметно-практичну) діяльність можна кваліфікувати за формою прояву як розвинену за умови, що дитина може пояснити, що й для чого (кого) вона хоче змайструвати, характеризується самостійною та цілеспрямованою активністю, вміє користуватися основними видами знарядь праці, поводиться організовано, знає, як