Русь – Україна у ХІІ – ХVІ ст. Формування козацтва та Запорозької Січі

 

2.1 Галицько-Волинська держава

2.2 Українські землі у складі Литви і Польщі. Люблінська унія та її наслідки

2.3 Формування українського козацтва та Запорозької Січі

 

 

Утворення Галицько-Волинського князівства. Князь Роман

 

У 1199 р. у Галичині припинила своє існування династія Ростиславовичів. Цим відразу скористався волинський князь Роман Мстиславович (1170-1205 рр.), який у 1199 р. зумів об’єднати дві сусідні землі в одне Галицько-Волинське князівство із столицею у Галичі.

Передумовою такого об’єднання послужили давні консолідуючі тенденції. Адже розвиток Волині і Галичини відбувався не ізольовано одне від одного, а навпаки, – між цими землями завжди існували політичні і культурні взаємозв’язки. Упродовж багатьох років між Волинським князівством і Галичиною розвивалися жваві економічні й культурні стосунки. Спільними в них були і зовнішньополітичні завдання: оборона від сусідніх держав – Польщі та Угорщини. Роман розпочав історичну справу об’єднання ще у 1188 р., коли після смерті Ярослава Осмомисла бояри запросили його до Галича. Але тут він довго не втримався. Лише у 1199 р., після смерті останнього Ростиславовича, Романові вдається закріпитися у Галичині й об’єднати її з Волинню в одне князівство – Галицько-Волинське. Одночасно він підпорядкував собі Київ.

Нова держава мала власну економічну основу (знаходилася на шляху Буг-Дністер) і тримала у своїх руках частину балтійсько-чорноморської торгівлі. Роман вів запеклу боротьбу з галицькими боярами, посилав свої полки проти половців, постійно боронив західні рубежі від угорців і поляків. Князь Роман проявив себе визначним військово-політичним діячем. Літопис називає його "великим князем", "царем на Русі", "самодержавцем всія Русі", слово "самодержець" уперше у літописах вживається саме стосовно князя Романа.

Очевидно, влада цього князя була сильною. Бо, заявивши, що «не буде пахнути коріння, поки його не потовчеш», він рішуче підпорядкував собі непокірних галицьких бояр, а згодом поставив у залежність і золотоверхий Київ.

Як говориться у Галицько-Волинському літописі: великий князь Роман «одолів усі поганські народи, мудрістю розуму, додержуючи заповідей Божих. Адже він кидався на поганих, як той лев, сердитий же був як та рись… Переходив їх землі, як той орел, а хоробрий був як тур, бо він ревно наслідував свого предка Мономаха».

На жаль, князь Роман загинув у випадковій сутичці із військом польського князя Лешка Білого під Завихвостовим на Віслі у 1205 р.

Князь Роман Мстиславович є, безумовно, однією із найяскравіших політичних постатей Русі. Значними були результати його діяльності: створення величезної держави від Дніпра до Карпат; приборкання боярської сваволі; переможні походи проти литовців і половців; широкі міжнародні зв’язки і т. п.

Необхідно зазначити, що не всі дослідники поділяють думку про князя Романа, як про видатного діяча своєї доби.

Скориставшись загибеллю Романа, галицькі бояри повстали проти його вдови Анни, а Галицько-Волинське князівство, фактично, розпалося. Розпочався період багатолітньої жорстокої боротьби і міжусобиць, у яких активну участь брали чернігово-сіверські і новгородські князі, а також угорські і польські королі.

 

Король Данило

 

За підтримки угорського короля, вдова Романа Анна з неповнолітніми Данилком і Васильком, розпочала збирання Романової спадщини. Незабаром державні справи перейняв князь Данило. Підкоривши: Володимир (1214 р.), Берестя й Забужжя (1219 р.), Луцьк (1225 р.), пізніше Белзвін – утвердив свою владу у Волинській землі і, опираючись на сили Волині, розпочав війну за Галич. Ця боротьба вимагала великих зусиль. У 1237-1238 рр. Данило остаточно осів у Галичині, а волинські землі віддав братові.

У 1238 р. Данило розгромив тевтонських хрестоносців під Дорогочином над Бугом, заявивши: «Не личить держати нашу Батьківщину крижевникам (хрестоносцям)». Маґістр тевтонського ордену – Бруно потрапив у полон.

Збираючи руські землі, у 1239 р., заволодів Києвом. Згодом він укріплює існуючі та розбудовує нові міста, проводить активну зовнішню політику.

Проте у 1237 – 1241 рр. поступовий економічний, політичний і культурний розвиток руських земель перервала страшна навала монгольських орд на чолі з ханом Батиєм. В історії нашої Батьківщини відбувся страшний злам, який на довгі століття позначився багатьма негативними наслідками.

Не витримавши монгольської навали, наші предки потрапили у підневільне становище і їх природний рух до утворення і утвердження національних держав був штучно перерваний. Відтепер між різними частинами європейського континенту проступає все більша і більша прірва.

Перша зустріч наших предків із небезпекою відбулася ще у 1223 р. на річці Калка (тепер Кальчик) у Приазов’ї. Тоді руські і половецькі війська зазнали страшної поразки через князівські чвари і міжусобиці та неузгодженість у бойових діях. Галичани, на чолі з Данилом і Мстиславом, першими кинулись в бій, воювали хоробро, але половці, злякавшись, почали відступати й зім’яли галичан. Згодом були розбиті й інші полки. Татари ще довго переслідували переможених, але через Дніпро не пішли.

У 1236 – 1238 рр. відбувся новий похід монгольських полків, під керівництвом хана Батия, у Волжську Булгарію і північні Рязань та Володимиро-Суздальське князівства. Не зумівши пробратися до Новгорода, татари повернули на південь. Як страшна чорна хмара, йшла татарська орда, знищуючи на своєму шляху все: людей