Національна революція і боротьба за державність у 1917 – 1921 рр.

 

6.1 Доба Центральної Ради (1917 – 1918 рр.). Українська Народна Республіка

6.2 Українська Держава Павла Скоропадського (1918 р.)

6.3 Директорія УНР. Західноукраїнська Народна Республіка (1918 – 1919 рр.)

6.4 Боротьба за владу в Україні у 1919-1921 рр. Причини поразки та значення української революції

 

 

Повалення царизму. Формування Центральної Ради.

Російський царизм не витримав випробувань Першої світової війни. Війна спричинила катастрофічне становище у суспільстві, призвела до дезорганізації народного господарства, різкого погіршення життєвого рівня населення, активізації діяльності лівих сил. 23 лютого у країні розпочалися масові політичні демонстрації і заворушення.

Внаслідок стрімкого розвитку революційних подій, цар 3 березня зрікся престолу. Влада перейшла до рук Тимчасового уряду (Временного правительства) й Рад (Советов) робітничих і солдатських депутатів. Активними в петроградських подіях були і українці – солдати Волинського полку. Згодом у Петрограді на початку березня 1917 р. утворився Тимчасовий український революційний комітет.

Повідомлення з північної столиці в Україні сприймалося по-різному. Позбувшись шоку, поступово починають включатися в політичне життя різні групи й партії, які формують нові революційні органи. Серед перших була Рада об'єднаних громадських організацій (голова М.Страдомський).

На периферії створюються губернські і повітові комісаріати. Обираються Ради робітничих та селянських депутатів на чолі з меншовиками й есерами.

Українська Центральна Рада (УЦР) була утворена силами національної демократії 4 –7 березня 1917 р. У її створені брали участь майже всі провідні діячі національно-демократичного руху України, що представляли різні верстви населення: інтелігенцію, селянство, службовців і робітників, студентство, духовенство, військових тощо.

Головою було обрано М. Грушевського (у цей період він знаходився ще у Москві). Заступниками голови стали: Ф. Крижанівський, Д. Дорошенко, Д. Антонович.

Провідна роль у ЦР належала українським партіям соціалістичної орієнтації: УПСР (соціалісти-революціонери; лідери – М. Ковалевський, П.Христюк, М. Шаповал; згодом до цієї партії приєднався М. Грушевський), УСДРП (соціал-демократична робітнича; лідери – В. Винниченко, С. Петлюра, П. Порш), УПСФ (соціалісти-федералісти; лідери – Д. Дорошенко, С.Єфремов, А.Ніковський). Саме на основі програмних документів цих партій були визначені головні напрямки діяльності ЦР в галузі економіки, політики, культури, національних відносин.

Обраний головою Центральної Ради історик Михайло Грушевський цілеспрямовано відстоював національно-територіальну автономію, як базовий принцип державотворення. 22 березня вперше у своїй діяльності ЦР видала відозву до українців, закликаючи їх творити нове вільне життя, домагатися всіх прав, зробивши наголос на впровадженні української мови в усі сфери суспільного життя.

Наприкінці березня – у першій половині квітня 1917 р. М. Грушевський опублікував серію статей під назвою “Велика хвиля” з вимогою національно-територіальної автономії України у складі демократичної федеративної Росії на демократичних засадах із забезпеченням прав національних меншостей України.

Всеукраїнський національний Конгрес. Українізація війська

 

6-8 квітня 1917 р. Центральна Рада скликала Український національний конгрес, у роботі якого взяли участь 1500 представників від 9 губерній України, Галичини, Буковини, Холмщини, Кубані, Москви, Петрограда та ін. Почесним головою було обрано М. Грушевського.

Делегати репрезентували різні громадські, релігійні та професійні організації, в їх виступах звучали як політичні так і гострі соціально-економічні питання.

Головним у роботі Конгресу було питання національно-територіальної автономії. У рішеннях Конгресу наголошувалось: “…тільки національно-територіальна автономія України в змозі забезпечити потреби українського народу і всіх інших народів, що живуть на українській землі”.

Було обрано новий керівний склад Центральної Ради (голова – М. Грушевський, заступники – В. Винниченко та С. Єфремов).

Центральна Рада стала законним (леґітимним) представницьким органом національної влади в Україні. Згодом до її складу були включені повноважні представникивсеукраїнських військового, селянського і робітничого з'їздів, що відбулися у перші місяці революції.

Після роботи конгресу активізуються різноманітні верстви українського народу, розпочинається процес українізації армії. Ще 22 березня 1917 р. в Києві відбулося віче українських офіцерів, а 29 березня, за ініціативою М. Міхновського, організовується військовий клуб ім. гетьмана П. Полуботка, згодом у Києві створюється перша українська військова частина – полк імені Б.Хмельницького. 5-8 травня 1917 р. відбувся І військовий з'їзд. При Центральній Раді обирається Військовий Генеральний комітет на чолі із С. Петлюрою, розпочинається формування загонів Вільного козацтва.

Враховуючи автономістські прагнення, Центральна Рада звернулася до Тимчасового уряду з проханням схвалення української автономії. У травні 1917 р. до Петрограда виїхала представницька делегація на чолі з В. Винниченком, М. Ковалевським, С. Єфремовим – керівниками найвпливовіших українських партій. Але Тимчасовий уряд відкинув прохання українців, що загострило українсько-російські відносини.

Необхідно підкреслити, що в українському суспільстві у 1917 р. переважали автономістські, а не самостійницькі настрої. Вимога політичної автономії була однією з найважливіших у програмних документах політичних партій і громадських організацій. Серед значної частини української політичної еліти розповсюджувалась думка, що національне питання може вирішити російська демократична революція.

Значна частина етнічних росіян і євреїв, що проживали в Україні, а також зросійщені верстви українського населення; панівні прошарки та чиновництво, частина православного духовенства та ін. взагалі виступалипроти національно-територіальної автономії.

 

Перші Універсали ЦР. Створення Генерального секретаріату

У травні 1917