Консультування проблем підліткового віку

 

1. Труднощі дошкільників

2. Консультування проблем підліткового віку

3. Робота з батьками в процесі вікового консультування

4. Форми і методи сімейного консультування

Список використаної літератури

 

 

Основними психологічними труднощами дітей дошкільного віку є формування адекватної самооцінки, адаптація до умов дошкільного закладу і дорослого середовища і готовності йти до школи.

Адаптацію розглядають як пристосування організму до нової обстановки, яке включає широкий спектр індивідуальних реакцій залежно від психофізіологічних і особистісних особливостей дитини, конкретного характеру сімейних відносин і виховання, умов перебування в яслах. До 2-3 років дитина не відчуває потреби у спілкуванні з однолітками, вони замінені матір'ю і близькими людьми, тому нормальні і емоційно чутливі, вразливі і прив'язані діти не можуть адаптуватися до ясел, оскільки афективно реагують на розлуку з матір'ю і відсутність рівноцінної заміни.

Для емоційно чутливих, нервово і соматично ослаблених дітей, особливо тих, які згодом хворіють неврозами, ясла виступають у якості декомпенсуючого фактора їх психічного розвитку. Однак помічено, що не мають проблем з адаптацією емоційно недорозвинені діти, з низькими інтелектуальними показниками, діти алкоголіків. Їх легкість адаптації пояснюється відсутністю стійкого емоційного контакту – прихильності до матері, а також глибини переживань. Чим розвиненіший емоційний зв'язок з матір'ю і складніша психіка дитини, тим важче буде протікати адаптація. Важче адаптуються єдині в родині діти, надмірно опікувані численними родичами, Невротичний стан матері також несприятливо впливає на адаптацію, оскільки підвищується турбота за дитину, на що вона відповідає афективно-загостреною або невротичною прихильністю.

Найгірше адаптуються хлопчики, невротично залежні від матері. Ускладнюючим фактором адаптації є конфлікти в сім’ї, які невротизують дітей і створюють небажаний прецендент у відносинах з однолітками іншої статі. Істотною причиною проблемної адаптації є також нетовариськість батьків, інтровертований характер особистісного реагування, що не сприяє розвитку контактності дітей і легкості спілкування з однолітками в групі.

Л. Н. Галігузова визнає, що готувати дитину до ДНЗ потрібно заздалегідь. Вона виділяє симптоми важкої адаптації дитини раннього віку до ясел:

порушення емоційного стану;

порушення у сфері спілкування;

амбівалентна поведінка;

слабка сформованість дій з предметами. [6, c. 89]

Розглянемо ці симптоми докладніше.

1. Порушення в емоційному стані. Зміна способу життя приводить, у першу чергу, до порушення емоційного стану дитини. Для адаптаційного періоду характерні емоційна напруженість, занепокоєння або загальмованість. Дитина багато плаче, прагне до емоційного контакту з дорослими або, навпаки, роздратовано відмовляється від нього, цурається однолітків. Таким чином, її соціальні зв'язки виявляються порушеними. Емоційне неблагополуччя позначається на сні, апетиті: дитина відмовляється від їжі, вона може викликати нудоту, у години відпочинку дитина плаче. Розлука і зустріч з рідними протікає дуже бурхливо, екзальтовано: дитина не відпускає від себе батьків, довго плаче після їх відходу, а прихід знову зустрічає слізьми. Знижується активність дитини відносно предметного світу. Падає рівень мовної активності, скорочується словниковий запас, нові слова засвоюються важко. Загальний подавлений стан у поєднанні з тією обставиною, що дитина попадає в оточення однолітків і піддається ризику інфікування чужою вірусною флорою, приводить до частих хвороб. Відомо, що найбільш складно адаптація проходить у дітей другого року життя. Всі негативні прояви виражені в цьому віці яскравіше, ніж у дітей, які прийшли у ясла після двох років. На другий рік життя припадає найбільша кількість захворювань, а період відновлення розтягується іноді на два-три місяців. Найважче відновлюються ігрова діяльність і взаємини з дітьми.

2. Порушення у сфері спілкування. У ранньому віці у дитини формуються нові відносини з дорослим: на зміну емоційному приходить практичне спілкування. У порівнянні з емоційним спілкуванням, яке має інтимну, особистісну основу, практична взаємодія не пов'язана зі звичкою до однієї певної людини. У цьому випадку між партнерами виявляється предмет, який приваблює дітей до себе і змушує забути про те, що дорослий, який перебуває поруч, йому малознайомий. Якщо дитина звикла спілкуватися лише з матір'ю, у неї можуть виникнути проблеми у контактах з іншими людьми. Такий перехід до нової форми спілкування є необхідним, адже лише він може бути запорукою успішного входження дитини у більш широке соціальне середовище і благополучне самопочуття у ньому, але цей шлях не завжди простий, і щоб його пройти, потрібно досить багато часу.

3. Амбівалентна поведінка. Це одна з перших форм конфліктної поведінки дитини, яка надалі може закріпитися і у дошкільному віці проявлятися як боязкість, сором'язливість, що також заважає встановленню довірливих відносин з вихователем.

По-перше, дитина з амбівалентною поведінкою менш охоче взаємодіє з дорослим, ніж одноліток з однозначно позитивним відношенням до нього. Так, прохання дорослого, його доручення дитина виконує неохоче, а іноді і зовсім відмовляється щось робити. По-друге, дитина, яка захоплено грається у присутності близьких людей, ніяковіє з появою незнайомих, гра розладнується.

Такі діти мають серйозні ускладнення і у ситуації переключання з однієї сфери взаємодії в іншу. Відносини з вихователем, як правило, виявляються поверхневими. Протягом дня дитині не вистачає тепла, її поведінка свідчить про підвищену емоційну чутливість і звужену сферу спілкування при вираженій вибірковості у відношенні до рідних.

Як правило, взаємини з такою дитиною у сім’ї зводяться, в основному, до емоційних