Роль Українських козакiв у Хотинськiй вiйнi 1620-1621 рокiв

 

Міжнародне становище Речі Посполитої різко ускладнилося після нищівної поразки її війська від турків влітку 1620 р. під Цецорою, що в Молдавії. Навесні наступного року 160-тисячна турецька армія під проводом самого султана при 260 гарматах та 4 бойових слонах для залякування «невірних» (тобто християн), а також 60 тис. татар вирушили, щоб довершити розпочатий розгром. Через нечисленність польського війська, яке становило трохи більше 30 тис. чол. при 38 гарматах, уряд Речі Посполитої звернувся за допомогою до козаків, обіцяючи розширення їхніх прав і привілеїв. Оскільки турецько-татарська навала загрожувала поневоленням і українському народові, Козацька рада ухвалила надати поміч у боротьбі проти «бусурманів» і одночасно, аби домогтися в цій ситуації своїх вимог щодо розширення козацьких прав та затвердження нововисвяченої вищої православної ієрархії в Україні, відрядила до короля посольство на чолі з П. Сагайдачним. 40-тисячне ж козацьке військо під керівництвом гетьмана Я. Бородавки вирушило в Молдавію назустріч ворогові. Крім того, щоб розпорошити сили турків, було вирішено активізувати воєнні дії на Чорному морі, куди відправили бл. 10 тис. запорожців. Вони діяли завзято і, за словами козацького літописця С. Величка, «самому Цариграду превелике сум'яття і жах учинили...»

Основними причинами Хотинської вiйни стали агресивна зовнiшня полiтика Туреччини щодо словянського свiту, безперервнi руйнiвнi походи запорожцiв на кримськi й турецькi землi, посилення впливу Польщi на Молдавське князiвство, яке вважалось васалом Отоманської Порти. Безпосереднiм приводом до вiйни став напад у 1619 р. з територiї Польщi напiвбандицьких загонiв так званих лiсовчикiв на Семигородчину, князь якої Габор Бетлен був турецьким васалом. Скориставшись цим, султан Осман II планував спочатку покарати пропольськи налаштованого молдавського князя Грацiана i знову пiдпорядкувати Молдавiю своєму впливу.

 

 

Влiтку 1620 р Iскандер паша на чолi 60-тисячного вiйська почав наступ на Молдавiю. Польський уряд ухвалив рiшення подати Грацiану вiйськову допомогу залучивши до походу i значну кiлькiсть українських козакiв. Але коронний гетьман Станiслав Жолкевський не надто бажав бачити їх пiд своїм командуванням i все повторював - "не хочу я з Грицями воювати нехай iдуть до ролi альбо свинi пасти". Але й козаки не прагли з ним воювати. Незважаючи на успiхи в Московщинi у козацькiй пам'ятi вiн залишався головним винуватцем розгрому повстання Наливайка i катом українського народу. Тому до походу вдалось вислати не бiльше 1.6 тис реєстрових козакiв у тому числi й сотню Михайла Хмельницького де перебував i його син Богдан. Все вiйсько Жолкевського налiчувало приблизно 9 тис. жовнiрiв.

24 серпня (3 вересня на н.с.) 1620 р. вiйсько Жолкевського переправилося на правий берег Днiстра i захопило молдавськi фортецi. Тут до нього приєднався господар Молдавiї Грацiан з 600 своїх однодумцiв. Вiйсько союзникiв зробило стрiмкий марш i 2 вересня зайняло позицiї поблизу с.Цецори, розташованого на березi Прута за 18 верст вiд Ясс. 8 - 11 вересня вiдбулись вирiшальнi бої пiд Цецорою в ходi яких польське вiйсько зазнало поразки. Багато жовнiрiв i козакiв загинуло, серед них i Михайло Хмельницький, чимало потрапило в полон, у тому числi й Богдан Хмельницький. 

Рiч Посполита втратила вiйсько i опинилась безборонною перед грiзним противником. Татарськi орди розтiклися по Подiллю i Галичинi, дiйшли до Львова i Перемишля, грабували населення, руйнували мiста i села. На захист України виступила Запорозька Сiч. Частина запорожцiв рушила на Подiлля, дiйшла до кордонiв Молдавiї, завдала низку поразок невеликим татарським загонам i захопила Бiлгород. А 15 тис. козакiв вирушили у похiд на Кримське узбережжя й зруйнували 15 татарських мiстечок, у тому числi Баксей, Бодзек, Зухарей, Земза. Своїми дiями запорожцi витискали татар з українських земель i попереджали можливий наступ.

На початку вересня 1620 року у Варшавi зiбрався сейм, який ухвалив план захисту Речi Посполитої вiд наступу противника. Було вирiшено збiльшити коронне вiйсько, довести козацький реєстр до 20 тис., видiлити для нього 100 тис. злотих, зiбравши їх з шляхти. Пiдготовка до вiйни велася мляво, шляхта не поспiшала платити податок на воєннi потреби. I погляди польських урядовцiв знову звернулись до українського козацтва. До запорожцiв на початку зими 1621 р було вiдправлено Бартоша Обалковського з вiдповiдними пропозицiями, на якi козаки спочатку не дали конкретної вiдповiдi. Але самi почали готуватися до воєнних дiй. Заготовляли дерево для чайок, харчi, боєприпаси, потiм вийшли з Сiчi на волость i в панських та королiвських маєтках стали брати коней, порох, олово. Велись переговори щодо необхiдностi об'єднання перед ворожою загрозою прихильникiв гетьмана Яцька Бородавки i полковника Сагайдачного. В таких турботах минули для козакiв зима i рання весна 1621 р.

Тим часом турецький султан Осман II вiдмобiлiзував вiйська, наказав головному адмiраловi прикрити Стамбул ескадрою з 40 галер вiд мож ливого нападу Чорноморського флоту козакiв i у квiтнi вирушив у похiд на Рiч Посполиту. Шлях був довгим i тяжким. Вiйськовi вантажi перевозились в основному морем.

Невдовзi Запорозька Сiч почала активнi воєннi дiї на морi. На початку червня запорозька флотилiя показалась напроти гирла Днiстра. Турецька ескадра Халiли-пашi потопила 5, захопила 18 козацьких чайок i полонила близько 300 козакiв. Для захисту гирла Дунаю султан вiдправив головного адмiрала з ескадрою. Але