Обмеження інтелектуальної свободи як один із засобів формування і функціонування тоталітарної системи в Україні (20-30-ті рр. ХХ ст.)

Таким чином, протягом 20-30-х років поступово сформувалася структура органів політичної цензури, яка спиралася на відповідні підрозділи Народного комісаріату освіти та спецслужб. Виходячи з рішень вищого політичного керівництва країни і республіки вони, незважаючи на певну розпорошеність, здійснювали щільний контроль за самими різноманітними сферами духовного життя суспільства.

У третьому розділі “Українська інтелігенція в процесі “радянізації” наукових, культурно-освітніх закладів, громадських організацій розглядаються основні напрямки кадрової політики щодо наукової, творчої інтелігенції.

В умовах “радянізації” наукових установ, культурно-освітніх закладів, громадських організацій, важливу роль відігравали постійні і різноманітні реорганізації зазначених структур, які в своєму кінцевому результаті служили встановленню більш щільного контролю над ними з боку держави.

Цим же завданням, як правило, служили і численні перманентні чистки, проведені в 20-30-х рр. В ході останніх були усунуті від наукової і творчої праці найбільш знані і досвідчені українські вчені, літератори, митці.

Зініційовані згори реорганізації і чистки переслідували ще одну мету – вносили розкол серед старої інтелігенції, протиставили її новій, сформованій в роки радянської влади, породжували конфлікти, які найнегативнішим чином відбивалися у суспільній свідомості.

Однією з перших зазнала реорганізації Всеукраїнська академія наук, яка в силу умов своєї праці, контингентом вчених тривалий час зберігала демократичний характер, опиралася на усталені у вітчизняній науці традиції.

В ході загального процесу жорсткого тиску зазнали на собі також фахові Академії. Наприклад, постановою ЦК КП (б) від 17 лютого 1935 р., внаслідок “засміченості контрреволюційними елементами” відірваності досліджень від “практики реального життя була ліквідована Всеукраїнська сільськогосподарська академія. Мереж підпорядкованих їй інститутів рекомендувалося зміцнити фахівцями з числа робітничої молоді.

Неодноразових реорганізацій зазнала система вищої освіти. Ліквідовані у 1920 р. класичні університети були відновлені у Києві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську у 1934 р., причому не отримали університетського статусу вищі учбові заклади у Кам’янець-Подільському та Полтаві. Не можна не погодитися з Н. Д. Полонською-Василенко, яка вважала, що подібні експерименти проводились лише для того, щоб порушити усталені у вузах програми нормативних курсів, витіснити з них стару українську професуру.

Виходили за рамки тогочасної суспільної організації і численні громадські об’єднання, товариства, наукового, культурного, просвітницького напрямків. В скрутному становищі опинилися навіть ті організації, створення яких ініціювалося вищим політичним керівництвом. За нашими підрахунками лише в першій половині 30-х років було ліквідовано близько 200 громадських організацій.

Не в кращому становищі в досліджуваний період опинилися творчі організації, які, в результаті еволюції, поступово переходили під безпосередній контроль партійно-державного керівництва, перетворювались, за висловом В.І. Леніна, в “коліщатко” і “гвинтик” єдиного ідеологічного процесу.

Зовні декларуючи можливість відкритих творчих дискусій, вище політичне керівництво республіки і країни постійно тримали їх в полі зору, спрямовували у необхідне русло. Яскравим прикладом цього може служити постанова політбюро ЦК КП (б) У від 10 квітня 1925 р. “Про українські художні угрупування”, в якій давалися неоднозначні оцінки діяльності і здобуткам літературним об’єднанням “Гарт”, “Плуг” та іншим, висловлювались рекомендації “організувати серйозну марксистську критику і бібліографію, яка б викрила дефекти і збочення, що є як серед письменників “Гарту”, так і серед інших літературних угрупувань”.

Наведені у дисертації факти переконливо свідчать про те, що, незважаючи на розмаїття культурного життя, наявність численних творчих об’єднань, в республіці, починаючи з середини 20-х рр. поступово набирав обертів процес загальної уніфікації творчих сил, згуртування їх під дахом спеціалізованих громадських організацій, повністю підпорядкованих партійно-державному керівництву. Логічним завершенням цього процесу стало схвалення постанови політбюро ЦК ВКП (б) від 23 квітня 1932 р. “Про перебудову літературно-художніх організацій”.

Одночасно з численними реорганізаціями здійснювалось переслідування української інтелігенції, яке набирало самих різноманітних форм – від позбавлення роботи, матеріальних засобів до існування, формування відповідної громадської думки до вжиття до неї різного роду адміністративних заходів.

В четвертому розділі “Репресивна політика щодо інтелігенції та її наслідки для українського суспільства” аналізуються витоки, причини, спрямування політичних репресій серед наукової та творчої інтелігенції.

Перемога Жовтневої революції та розв’язана нею братовбивча громадянська війна вже на перших своїх порах довели несумісність ідеї побудови “найгуманнішого суспільства” з реальною практикою духовного і фізичного насилля, яке панувало в усіх сферах життя першої в світі соціалістичної держави впродовж більш як семи десятиріч. Звичайно, на різних історичних етапах насильство набувало притаманних для того чи іншого часу форм. Подекуди воно виступало у вигляді розчохленого багнета, а інколи сором’язливо прикривалося ідеями лібералізації. Однак від цього не змінювалась його суть, спрямована на придушення особистості, перетворення її на “коліщатко” і “гвинтик” тоталітарної системи.

Диктатура пролетаріату, поступово трансформована в диктатуру єдиної партії, вже в своєму генетичному коді первісно передбачала насилля як засіб досягнення політичних і економічних цілей. Останнього зовсім не приховував В. І. Ленін, який без тіні сумніву стверджував, що: “... наукове поняття диктатури означає не що інше, як нічим не обмежену ніякими законами, ніякими абсолютно правилами не зв’язану владу, що безпосередньо на насильство спирається”.

Ствердження радянської влади на території України не лише не зменшило масштаби репресій, а, навпаки, активізувало діяльність надзвичайних