Обмеження інтелектуальної свободи як один із засобів формування і функціонування тоталітарної системи в Україні (20-30-ті рр. ХХ ст.)

Значної частини інтелігенції торкнулися також репресивні заходи вищого політичного керівництва і надзвичайних комісій, спрямовані проти дрібнобуржуазних політичних партій, що діяли в Україні в перші роки радянської влади. Зокрема, під жорстким репресивним пресингом опинилися члени РСДРП, чий вплив, за справедливим твердженням С. А. Кокіна та О. М. Мовчан був особливо сильним у літературних та видавничих колах, громадських та кооперативних організаціях.

В другій половині, особливо в кінці 20-х рр. тиск на інтелігенцію з боку владних структур значно посилюється. Причину цього вдало пояснив один із лідерів російського соціалістичного руху Ф. Дан, який, перебуваючи за кордоном, відслідковував і аналізував процеси, що відбувалися в СРСР. “Коли на порозі 1923 р., – писав він, – виявились перші провісники нового повороту – від НЕПу до “генеральної лінії”, до політики проведення шаленим темпом зверхіндустріалізації, а надалі й колективізації, то ця “лінія” надто різко суперечила науковим переконанням і загальній політично-психологічній установці інтелігенції, щоб вона могла добровільно її проводити”.

Саме “підхльостуванню” інтелігенції, подоланню її опору карколомним програмам соціалістичного будівництва і мали служити численні відкриті, закриті судові процеси, безжалісні каральні акції з боку владних структур у позасудовому порядку.

У висновках зроблені узагальнення і підбиті підсумки дослідження:

- одним з першорядних засобів встановлення контролю за особистістю в роки громадянської війни стала політична цензура, яка рік у рік набувала своїх найбільш потворних форм. Під подвійним контролем – з боку Народного комісаріату освіти та спецслужб опинилися засоби масової інформації, видавнича справа, видовища тощо. В полі їх зору опинилися також приватне життя громадян, внаслідок чого проводились перлюстрація кореспонденції, прослуховування телефонних міжміських і міжнародних розмов та оформлення різного роду документації;

- в контексті обмеження інтелектуальної свободи, важливе місце посідав процес “радянізації” наукових установ, культурно-освітніх закладів, громадських організацій, творчих об’єднань, що мали сильні і усталені традиції, спиралися на знання і досвід старої інтелігенції;

- обмеження ініціатив наукової та творчої інтелігенції досліджуваного періоду виявилось також у згортанні діяльності численних громадських організацій, які діяли на теренах науки, освіти, культури;

- процесу “радянізації” наукових установ, культурно-освітніх закладів, громадських організацій була підпорядкована і відповідна кадрова політика. Вже починаючи з першої половини 20-х рр., в згаданих установах і організаціях перманентно проходили “чистки”, які позбавляли можливості працювати найбільш знаних і досвідчених фахівців. Класові за своїм характером і спрямуванням, вони абсолютно не враховували кваліфікацію особистості і конкретний внесок в розвиток української освіти, науки, культури;

- заходи по обмеженню інтелектуальної свободи викликали опір з боку української інтелігенції, який виявлявся як у пасивних, так і активних формах – від реалізації на практиці несанкціонованих ініціатив, до відкритого засудження радянської влади;

своєрідною відповіддю на зазначені кроки української інтелігенції стали політичні репресії, які перманентно відбувалися в Україні, починаючи з першої половини 20-х рр. З метою упокорення незгодних, демонстрації власної сили і непохитності владні структури активно використовували публічні судові процеси;

- великого розмаху в досліджуваний період набрали позасудові репресії, які дозволяли кинути у в’язниці і табори, позбавити життя, на основі нічим не підкріплених звинувачень;

- політика партійно-державного керівництва по обмеженню інтелектуальної свободи завдала непоправних втрат українській освіті, науці і культурі, позбавила можливості реалізувати на практиці свої знання, талант і досвід багатьох видатних вчених, літераторів, митців. Водночас вона обумовила формування конформістських настроїв у інтелігенції, готової, заради благополуччя, зректися власних принципів, поглядів і переконань.

 

 

1. Переслідування української інтелігенції в першій половині 20-х років (за матеріалами фондів “Російського зарубіжного архіву” Державного архіву Російської Федерації//З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. -1997. -№1, 2. -С. 240-252.

2. Системі не скорився (М. І. Корнилович) //Історія України: Маловідомі імена, події, факти. Зб. статей. -Вип. 2. -К. : Рідний край, 1997. -С. 292-300.

3. Грудневі 1923 р. події на Соловках//Історія України: Маловідомі імена, події, факти. Зб. статей. -Вип. 3. -К. : Рідний край, 1998. -С. 105-111.

4. Політична цензура в системі контролю за особистістю та суспільством. До 80-річчя створення радянської цензури//З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. -1998. -№1/2. -С. 70-79.

5. “Справа патріарха Тихона” в контексті заходів вищого політичного і державного керівництва СРСР по обмеженню інтелектуальної свободи громадян в першій половині 20-х рр. //Християнство і культура: історія, традиція, сучасність. -Полтава. -1998. -С. 89-94.

6. Є.О. Загоровський: трагічна доля дослідника//Проблеми історії та методології історичної науки. Харківський історіографічний збірник. -Вип. 3. -Харків. -1998. -С. 152-156.

7. Здобутки та втрати українського краєзнавства в 20-30-х рр. ХХ ст. //Туристично-краєзнавчі дослідження. -Вип. 1. -Ч. 2. -Київ. -1998. -С. 179-184.

8. Історичні видання Всеукраїнської академії наук в лещатах цензури (кінець 20-х – початок 30-х рр.) //VIII Всеукраїнська наукова конференція “Історичне краєзнавство і культура”