Опорний конспект лекцій з дисципліни «Філософія» для денної форми навчання

Єдність просторово-часових характеристик світу називається просторово-часовим континуумом.

Окрім астрономічного, фізичного змісту понять «простір» і «час» також застосовують інші смислові значення.

Виділяють соціальний простір і соціальний час (біологічний, психологічний, художньо-мистецький, історичний час і простір).

 

План

1. Проблема походження та природа свідомості у філософії.
2. Структура свідомості, її властивості та функції.
3. Свідомість і внутрішній світ людини.

1. Проблема дослідження свідомості є надзвичайно складною, тому що свідомість досліджується за допомогою людської свідомості і не існує якихось технічних приладів щоб визначити прояви функціонування та змісту свідомості.

Існує багато визначень свідомості, але всі вони не повні. Навіть Арістотель давав метафізичний опис природи цього явища, а не його дефініцію (визначення).

В історії філософії склалися три основні підходи щодо пояснення людської свідомості:

Перший підхід: свідомість кожної окремої людини є модифікацією, породженням або маленького частиною універсальної (космічної, Божественної) духовної першооснови, тобто питання про походження свідомості і не ставиться, тому що вона розглядається, як отримана людиною від вічного духовного первоначало світу. В християнській думці, спираючись на вчення Платона, Августин Блаженний започаткував погляд, який пояснює, що людина отримала від Бога свідомість для того, щоб та постійно нагадувала їй про трагізм існування людини відокремленої від Бога – її творця.

Другий підхід: свідомість є невід’ємним атрибутом матерії, вона властива всій матерії і будь якому матеріальному об’єкту. Це означає, що усі тіла природи мають свідомість, але не однаковою мірою.

Пояснення цього знаходимо у 2-ох філософських поглядах:

1. Гілозоїзм – приписування неживій природі здатність відчувати, мислити.
2. Пантеїзм – ототожнення природи і Бога. Представником пантеїзму був Спіноза. Він висловлював такий погляд: «В світі є лише одна субстанція, яка має дві ознаки: протяжність і мислення». З цього випливають висновки, що природа (жива і нежива) має свідомість, може мислити.

Третій підхід: матеріалізм завжди пояснював походження і природу свідомості у нерозривному зв’язку з розвитком матерії. Наголошуючи на тому, що живе походить із неживого, матеріалізм відшукує в неживій матерії таку її властивість, яка може виступати у якості генетичної передумови свідомості. Тобто в неживій матерії у якості такої всезагальної властивості матерії названо відображення. Воно пов’язано із взаємодією матеріальних об’єктів, коли у взаємодіючих структурах залишаються сліди іншого об’єкту. Такі сліди зберігають певну інформацію про те, з яким саме об’єктом відбулася взаємодія.

Отже, відображення – це реакція матеріального об’єкта на зовнішній вплив, що несе в собі інформацію про цей вплив. У процесі розвитку і ускладнення матеріальних систем, розвиваються і ускладнюються властивості відображення. В неживій природі відображення відбувається на основі механічних, хімічних, фізичних взаємодій, а в живій природі виникають біологічні форми відображення.

Біологічне відображення для існування живої істоти є життєво важливою необхідністю, тому що лише за умови взаємодії з навколишнім середовищем живий організм може існувати. Примітивною формою біологічного відображення є подразнення. З ускладненням живого організму з’являється нервова система, завдяки якій здійснюється сигнальне відображення дійсності у формі відчуттів, сприймань і уявлень.

Таке відображення дає змогу організму оцінити явище оточуючого світу крізь призму їхньої шкідливості або корисності для життєдіяльності організму. У розвинутих живих істот формується суб’єктивне сприйняття переживання дійсності, що свідчіть про появу психіки, як найбільш досконалої форми біологічного відображення. Розвиток психіки супроводжується удосконаленням нервової системи і найбільш повно психіка представлена у людини.

Для появи свідомості у людини повинні бути 2 групи передумов:

1. Біологічні – унікальний мозок, прямоходіння, особлива будова гортані, яка є здатною для членороздільного мовлення.
2. Соціальні – включенність з народження людини до суспільного життя через спілкування, мову, культуру, колективну працю, через різноманітні

суспільні стосунки.

Роль соціального фактору у виникненні свідомості полягає у тому, що сам по собі людський мозок, яким він виходить із лона природи, не є органом свідомості, а стає таким лише тоді, коли людина перебуває в суспільному оточенні і взаємодіє з іншими людьми.

2. Структура свідомості включає такі сфери:

Когнітивна – це знання, які є ядром та способом існування свідомості. Тут є також пам’ять, увага, мислення.

Емоційна – почуття, емоції пристрасті, афекти.

Мотиваційно-вольова – потреби, інтереси, мотиви людини у поєднанні із здатністю до їхньої реалізації.

За критеріями «носій свідомості» виділяють: індивідуальну, групову, суспільну свідомість.

Індивідуальна свідомість є ініціатором змін у суспільній свідомості, і за багатством неповторних рис переважає її.

Суспільна свідомість охоплює типове, найбільш важливе у сукупності індивідуальних свідомостей і тому за своїм змістом вона є ширшою, ніж індивідуальна. Прийнято виділяти такі форми суспільної свідомості: наукова, релігійна, правова, філософська, моральна, політична. Ці форми відрізняються за змістом, за глибиною та характером відображення явищ оточуючого світу.

Виділяють 2 рівні у суспільній свідомості:

1. Стихійний – представлений у масовій соціальній психології, віруваннях, стереотипах, звичках.
2. Теоретичний – до нього належить ідеологія – сукупність поглядів, у яких теоретично –