Опорний конспект лекцій з дисципліни «Філософія» для денної форми навчання

Найважливіші проблеми:

• Економічні проблеми;
• Демографічні проблеми;
• Проблема війни і миру;
• Нерівномірності розвитку цивілізації, протистояння «золотого мільярда» (багатої Півночі) і «третього світу» (злиденного Півдня).

 

План

1. Поняття науки та її сутність.
2. Філософські проблеми техніки і технічного знання.

І. Наука – це сфера дослідницької діяльності, яка спрямована на виробництво нового знання про природу, суспільство і мислення, яка включає необхідні умови і моменти для такого виробництва:

• вчені з їхніми знаннями, здібностями, кваліфікацією і досвідом, з розподілом і кооперацією наукової праці;
• наукові установи, експериментальне та лабораторне обладнання;
• методи науково-дослідницької роботи;
• понятійний і категоріальний апарат, вся сума наявного знання (включає все те, що вивчає людина) ;
• система наукової інформації;

Сучасна наука – це складна система, до якої входять:

• природничі науки (біологія, фізика, хімія тощо) ;
• соціально-гуманітарні науки (про людину, суспільство) ;
• технічні науки;
• точні математичні науки;

Наука є не лише сумою знань, а й процесом духовного виробництва (виробництва цих знань).

Важливими ознаками науки є:

• об’єктивність знання;
• предметність знання;
• системна організація наукового знання;
• обґрунтованість і доведеність;
• здатність виходити за межі сучасної практики і відкривати те у дійсності, яке з часом, у майбутньому, стане об’єктом практичного освоєння;
• науковці зорієнтовані виключно на пошук істини, на щире служіння їй. Науковці безкоштовно діляться своїми винаходами з людством;
• наука забороняє плагіат;

Історія науки сягає своїм корінням у глибоке минуле. Вона виникла після відокремлення розумової праці від фізичної, і стає досить автономною структурою вже у Стародавній Греції, але розвиток її з тих часів і до наукової революції можна назвати протонаукою. В історії прийнято вважати, що наука у її сучасному вигляді розпочинає свій шлях з наукової революції в Європі (XVI – XVII ст.).

Виділяють три етапи раціональності, на яких базувалася наука:

• Класична наука (XVIІ – початок XX ст.). В цей час промислова революція перетворює науку в безпосередню продуктивну силу суспільства;
• Некласична наука (перша половина XX ст.), коли виникають такі наукові теорії, які вказують на відносність об’єкта до засобів і операцій наукової діяльності (теорія Відносності Ейнштейна) ;
• Постнекласична наука (з кінця ХХ ст.), коли отримання іншого знання про дійсн6ість співвідноситься з урахуванням суспільних цілей і людських цінностей.

Сучасна наука має декілька важливих функцій, які визначаються суспільними потребами, і тому носять об’єктивний характер.

До цих функцій відносяться:

Пізнавальна (все те, що пізнає людство) ;

Практична. Означає, що наука не лише пояснює світ, але й перетворює його. Концентрованого вираження практична філософія набула в умовах науково-технічного прогресу, який розгорнувся починаючи з другої половини ХХ ст. ;

Прогностична. Від науки чекають передбачення природничих явищ, відкриття нових технологій, матеріалів, наукового розвитку;

Культурно-світоглядна. Наука, завдяки своїм відкриттям, новому знанню, збагачує культуру і сприяє формуванню обґрунтованого світогляду у людини;

У ХХ ст. західні дослідники з історії науки Т. Кун та І. Лакатос вважали, що Історія науки – це формування і зміна типів раціональності, властивих тому чи іншому стану.

Кун запропонував поняття «парадигма».

Парадигма – 0це модель постановки і вирішення наукової проблеми, яка на цей час визначається раціональною вченими.

Тому, історія науки – це формування і зміна парадигм.

Лакатос запропонував поняття «науково-дослідницька програма». Якщо вчений діє у межах науково-дослідницької програми, то він діє раціонально, і отримує науково важливі результати. Тому, історія науки – це зміна науково-дослідницьких програм (одна застаріває – з’являється інша).

На думку американського методолога науки П. Фейєрабенда, прогрес науки, розвиток нового знання можливий за умови проліферації – коли вчений пропонує альтернативну, щодо існуючих вже концепцій, точку зору. Це примушує представників традиційного погляду захищати їх, і у процесі наукової полеміки відбувається, власне, просування до істини.

2. Технічні науки з’явилися у XVIII ст. і мають своїм предметом техніку.

Саме слово «техніка» походить з грецької мови, і означає «мистецтво щось створювати, формувати із природного матеріалу».

Техніка – це штучно створені засоби людської діяльності, які посідають проміжне місце між людиною і природою.

Техніка є винаходом людини, і діє за принципами, вкладеними в неї людиною, але технічні речі (артефакти) існують згідно з об’єктивними природними законами, тому кожний технічний прилад є своєрідним типом втілення і використання законів природи. Це певною мірою зумовлює специфіку технічних наук, яка полягає в наступному:

• технічні науки покликані пізнавати явища і процеси, які
• відбуваються у штучно створеному середовищі, на основі знань природничих наук;
• специфіка технічних наук пов’язана з їх практичною корисністю, з націленістю на застосування в суспільній людській практиці;
• технічна діяльність має проектний характер, оскільки покликана проектувати те, що може бути створено, і взяте на озброєння практикою;

Розвиток техніки впливає на суспільство, на життя людей у таких аспектах:

• посилює фізичні і розумові здібності людей, замінюючи їх роботу роботою різноманітних машин;
• формує штучне середовище речей, які сприяють більшій комфортності і безпеці життя. Такі штучні речі називаються артефактами;
• постійно збільшує потреби людини, спричиняє появу нових потреб і створює засоби їх задоволення;
• змінює зміст усіх видів людської діяльності і породжує нові види її;

Вплив техніки, технічного прогресу на суспільство і людину є неоднозначним, тому що виявлено, що не лише техніка служить людині, але й людина