Основи господарського права

За ст. 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Господарський договір є видом цивільно-правових договорів.

Господарський договір врегульований:

1. Загальними і спеціальними нормами Цивільного Кодексу як різновид загальної категорії договір.

2. Господарським Кодексом та іншими актами господарського законодавства, які регулюють особливості здійснення господарської діяльності у тій чи іншій сфері.

Характеризуючи господарський договір слід враховувати і його загальні ознаки як цивільно-правового договору і особливі ознаки пов'язані з господарскою діяльністю:

1. Особливий суб'єктний склад – це можуть бути лише особи, які володіють господарською компетенцією та визначені законом.

2. Спрямований на забезпечення господарської діяльності суб'єктів господарювання.

3. Визначеність мети господарського договору – це певний економічний або комерційний результат.

4. Зв'язок з внутрішньо-господарським плануванням діяльності суб'єкта господарювання.

5. Поєднання в змісті договору і майнових і організаційних елементів.

6. Часткове обмеження договірної свободи з метою захисту інтересів споживачів та загальногосподарських інтересів суб'єктів господарювання.

7. Можливість часткового відступлення від правової рівності, сторін договору на відміну від цивільно-правового договору.

А в цілому особливості господарських договорів (які відрізняють їх від цивільно-правових договорів) стосуються порядку укладення, зміни та розірвання господарських договорів; додаткових вимог щодо форми і змісту таких договорів; порядку захисту прав та законних інтересів у разі порушення господарських договірних зобов'язань.

Зміст договору становлять його умови визначені угодою сторін або на вимогу законодавства і, які спрямовані на встановлену зміну або припинення господарських зобов'язань.

Господарські договори, що спрямовані на забезпечення пріоритетних потреб України в продукції, роботах та послугах, укладаються на підставі державного замовлення і зміст таких договорів повинен відповідати змісту відповідного державного замовлення. Зміст договорів, які укладаються суб'єктами господарювання на власний розсуд повинен відповідати реальним намірам цих суб'єктів та юридично вираженій згоді сторін цього договору.

За рівнем юридичної сили розрізняють наступні види умов змісту господарського договору:

1. Істотні умови договору – це умови визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також умови по яких за вимогою хоча б однієї із сторін договору має бути обов'язково досягнуто згоди. Для всіх без винятку господарських договорів завжди істотними є умови про предмет, ціну та строк дії договору (ст. 180 ГК).

2. Звичайні умови – це умови певного виду договору, які визначені вимогами законодавства залежно від особливостей його предмету. Їх відсутність у тексті договору не впливає на юридичну силу договору, оскільки вони в будь-якому випадку присутні в змісті договірного забов'язання в силу вимог законодавства.

3. Випадкові умови – це умови, що вносяться в договір на розсуд самих сторін, при цьому такі умови не повинні суперечити законодавству.

4. Типові умови – які визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому законом порядку. Якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам ст. 7 ЦК.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

- вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

- примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

- типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

- договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках

- затверджувати типові договори.

Універсальна модель договору, яка забезпечує основні інтереси його сторін повинна включати наступні умови:

1. Про предмет договору і його кількісні і якісні характеристики.

2. Про строк дії договору і строк його виконання.

3. Суму договору та ціну одиниці виміру предмету договору. Ціна у господарському договорі визначається у порядку визначеному ст. 632ЦК та ст. 189-191ГК

4. Про порядок та форму оплати (розрахунків).

5. Про порядок виконання договору і порядок прийому виконання або порядок передачі предмету договору.

6. Про відповідальність за невиконання умов договору.

7. Про форс-мажорні обставини.

8. Про способи забезпечення належного виконання.

9. Про порядок розгляду спорів між сторонами.

Господарський договір повинен укладатися в письмовій формі (у формі єдиного документу, підписаного сторонами та скріпленого їх печатками) відповідно до ст. 181 ГК та ст. 208 ЦК.

Розрізняють кілька різновидів письмових форм:

1. повна письмова – єдиний документ складений з дотриманням вимог ст.