Основи охорони праці

Детонація (детонаційне горіння) – це надзвичайно швидке горіння, яке поширюється зі швидкістю, що перевищує швидкість звуку (тисячі метрів у секунду (до 5000 м/с)). Детонація характеризується різким стрибком тиску в місці вибухового перетворення (до 20-30 кПа). Детонація газових сумішей може відбуватися тільки при певному мінімально необхідному початковому тиску і певній концентрації горючої речовини в суміші. Наприклад, детонація ацетилен-повітряної суміші може мати місце тільки при об’ємному вмісті ацетилену від 6,5 до 15%.

Горіння буває гомогенним і гетерогенним. 

При гомогенному горінні всі реагуючі речовини мають однаковий агрегатний стан, наприклад газоподібне. Якщо при цьому горюча речовина й окислювач не перемішані, то відбувається дифузійне горіння, процес горіння в такому випадку лімітується дифузією окислювача в зону полум’я. 

Гетерогенним є горіння, при якому вихідні речовини знаходяться в різних агрегатних станах та існує границя розділу фаз у горючій системі. Гетерогенне горіння, пов’язане з утворенням потоку горючих газоподібних речовин, є одночасно і дифузійним.

Процес горіння підрозділяється на такі види: спалах, займання, запалювання, самозаймання, самозапалювання, тління, вибух і детонацію.

Спалах – це швидке згоряння горючої суміші, яке не супроводжується утворенням зжатих газів.

Займання (загорання) – це горіння, яке виникло під дією джерела займання.

Запалювання – це займання, що супроводжується появою полум’я.

Самозаймання (самозагорання) – це явище різкого збільшення швидкості екзотермічних реакцій у речовині, яке приводить до виникнення його горіння під час відсутності джерела запалювання. Самозаймання може бути тепловим – при впливі зовнішнього нагрівання речовини; мікробіологічним – за рахунок самонагрівання під впливом життєдіяльності мікроорганізмів у речовині; хімічним – у результаті хімічного впливу різних речовин.

Самозапалювання – це самозаймання, що супроводжується появою полум’я.

У виробничих умовах можуть самозайматися тирса, промаслене дрантя, вугілля, гній. 

Самозапалюватися можуть бензин, гас.

Тління – безполум’яне горіння твердої речовини, поверхня якої розпалена та випромінює світло і тепло.

Визначення вибуху та детонації давалось вище.

 

9.2. Характеристика речовин за пожежо- і вибухонебезпечностю

Горючі речовини, застосовувані у виробництві, підрозділяються на: газоподібні (речовини, абсолютний тиск парів яких при температурі 50 °С дорівнює або вище 300 кПа); рідкі (речовини з температурою плавлення не більш 50 °С), тверді (речовини з температурою плавлення, що перевищує 50 °С); пилові (роздрібнені тверді речовини з розміром часток менше 850 мкм).

Пожежо- і вибухонебезпечність речовин визначається: групою горючості, температурою спалаху, температурою самозапалювання мінімальною енергією запалювання, нижнім і верхньої концентраційними межами запалення, температурними межами запалення, дисперсністю, летючістю і т. д.

За горючістю речовини підрозділяються на три групи: негорючі, важкогорючі і горючі.

Негорючі – речовини, які не здатні горіти в повітрі нормального складу при температурі до 900 °С (кремній, скло, азбест, бетон, …). 

Важкогорючі – речовини, що можуть загорятися під дією джерела запалювання в повітрі нормального складу, але не здатні до самостійного горіння (окремі пластмаси, оброблена антипіренами деревина і тканини, …).

Горючі – речовини, здатні самозагорятися або загорятися від джерела запалювання в повітрі нормального складу і продовжувати горіти після його вилучення.

Горючі речовини підрозділяються на: легкозаймисті (здатні загорятися від короткочасного впливу джерела загорання з низькою енергією: полум'я сірника, іскри і т. д.); середньої займистості (здатні загорятися від тривалого впливу джерела загорання з низькою енергією); важкозаймисті (здатні загорятися тільки під дією могутнього джерела загорання) та пірофорні (горючі речовини, які в звичайних умовах зберігання здатні самозайматися при контакті з киснем). 

Пірофорні речовини поділяються на:

•речовини рослинного походження у вологому стані (тирса, стружка);

•речовини органічного походження (викопні кам’яне вугілля, сланці);

•промаслені пористі речовини і матеріали (промаслені тканини, папір, тирса, металічна стружка);

•хімічні речовини і суміші, що стикуються з повітрям (порошкоподібні метали: алюміній, цинк, титан, торій, сплав “ЦЕТО”; білий жовтий та червоний фосфор; сірчисті сполуки металів; свіжа сажа).

•Крім того зазначимо, що такі речовини як натрій, калій, карбіди кальцію і лужних металів, гідрати лужних металів при зіткненні з водою вибухають.

Поняття легкозаймистості насамперед відноситься до горючих рідин. До легкозаймистих рідин (ЛЗР) відносяться горючі рідини з температурою спалаху в закритому тиглі не вище 61 °С або у відкритому тиглі не вище 66°С. Крім того, ЛЗР у свою чергу поділяють на три розряди (див. табл. 9.1).

Температурою спалаху називається найменша температура горючої речовини, при якій утворилися над його поверхнею пари чи гази здатні спалахнути в повітрі при піднесенні джерела запалювання; при цьому швидкість утворення парів чи газів ще недостатня для виникнення стійкого горіння.

 

Таблиця 9.1.

Класифікація легкозаймистих рідин за температурою спалаху

 

РозрядТемпература спалаху в закритому тиглі, t °CТемпература спалаху у відкритому тиглі, t °C

Особливо небезпечні