Основи охорони праці

 

Небезпечні при підвищеній температуріt ≤ -18

 

23 ≥ t > -18

 

 

23 < t ≤ 61

t ≤ -13

 

27 ≥ t > -13

 

 

27 < t ≤ 61

 

Температурою запалення називається температура горючої речовини, при якій вона виділяє горючі гази і пари з такою швидкістю, що після запалення їх від джерела запалювання виникає стійке горіння.

Температурою самозапалювання називається найнижча температура речовини, при якій відбувається різке збільшення швидкості екзотермічних реакцій, і яке закінчується полум’яним горінням. Самозапалювання можливе тільки в тому випадку, якщо кількість теплоти, що виділяється в процесі окислювання, буде перевищувати віддачу теплоти в навколишнє середовище (ГОСТ 13920—68). Мінімальну температуру самозапалювання газів і парів рідин визначають за методикою, описаною в ГОСТ 12.1.017-80.

У залежності від температури самозапалювання Тсам розрізняють 6 груп вибухонебезпечних сумішей газів і парів з повітрям (табл. 9.2).

 

Таблиця 9.2.

Класифікація вибухонебезпечних сумішей газів і парів з повітрям за температурою самозапалювання

Група вибухо-    небезпечних сумішей газів і парів з повітрямТ1Т2Т3Т4Т5Т6

Тсам, суміші, °СВище 450

300-450200-300135-200100-13585-100

 

Концентраційні межі запалення є важливою характеристикою горючих систем. Суміш горючих речовин з окислювачем здатна горіти тільки при певному вмісті в ній пального. 

Нижньою (верхньою) концентраційною межею запалення називається мінімальний (максимальний) вміст пального в суміші горюча речовина – окисне середовище, при якому можливе поширення полум’я по суміші на будь-яку відстань від джерела запалювання.

Ці межі сильно залежать від вмісту в суміші інертних (негорючих) компонентів. Додавання в горючу суміш інертних газів звужує область запалення і зрештою робить суміш негорючою. Тому область запалення горючих газів у суміші з повітрям, що містить близько 79 % азоту, завжди вужче, ніж у кисні. При цьому нижні концентраційні межі звичайно збігаються, верхні ж концентраційні межі в повітрі завжди менше, ніж у кисні. Сильно звужують межі запалення деякої домішки, що сповільнюють реакції горіння. Найбільш активними з них є галоідовані вуглеводні. 

Зниження тиску суміші нижче атмосферного також звужує область запалення і при певному тиску суміш стає негорючою. Збільшення тиску та підвищення температури пальної суміші навпаки розширюють область запалення. 

На концентраційні межі запалення впливає також потужність джерела підпалювання і напрямок поширення полум’я. Менші значення спостерігаються при поширенні полум’я знизу нагору.

Наявність областей негорючих концентрацій газів і парів дає можливість вибрати такі умови їхнього збереження, транспортування і застосування, які запобігають можливості виникнення пожежі.

Температурними межами запалення називаються такі температури горючої речовини, при яких його насичені пари утворять у конкретному окисному середовищі концентрації, рівні відповідно нижньому і верхньому концентраційним межам запалення.

Температурою самонагрівання називається найнижча температура, при якій у речовині виникають практично помітні екзотермічні процеси окислювання, розкладання і т. п., що можуть привести до самозаймання. Температура самонагрівання є найменшою температурою речовини, нагрівання до якої може потенційно становити пожежну небезпеку.

Мінімальною енергією запалювання називається найменше значення енергії електричного розряду, достатньої для запалення найбільш легкозаймистої газо-, паро- або пилоповітрянної суміші. Наприклад, мінімальна енергія запалювання для водню складає (мДЖ) 0,019, для сірковуглецю – 0,009, цирконію – 15, магнію – 20, метанолу – 0,6, аміаку – 6,8.

Мінімальним вибухонебезпечним вмістом кисню називається концентрація його в горючій суміші, нижче якої запалення і горіння суміші стають неможливими при будь-якій концентрації пального в суміші. Значення цього показника залежить від виду флегматизатора (розріджувача). Показник цей використовується при розрахунках вибухобезпечних умов роботи технологічного устаткування, пневмотранспорту, при розробці систем і установок вибухоподавления і тушіння пожеж.

Крім зазначених вище існує ще багато інших показників пожежо та вибухонебезпечності речовин, таких, наприклад, як тиск вибуху, температура тління, кисневий індекс, швидкість вигоряння, коефіцієнт димоутворення, індекс поширення полум’я, характер взаємодії горючої речовини з засобами водопінного гасіння, чутливість до удару і т. п. Характеристика цих показників, а також ряд методик їхнього визначення наведені в ГОСТ 12.1.017-80 «ССБТ. Пожаровзрывоопасность нефтепродуктов и химических органических продуктов. Номенклатура показателей».

 

9.3. Класифікація виробництв і зон за пожежо- і  вибухонебезпечністю

Згідно СНіП II-90-81 у залежності від характеристики використовуваних або одержуваних при виробництві речовин і їхньої кількості виробничі будинки і склади за вибуховою, вибухопожежною і пожежною небезпекою підрозділяються на категорії А, Б, В, Г, Д і Е.

Категорія А включає вибухонебезпечні виробництва, які мають горючі гази з нижньою концентраційною межею запалення в повітрі 10 % (об’ємних) і менше, рідини з температурою спалаху до 28 °С включно, при цьому гази і рідини можуть утворювати вибухонебезпечні суміші в об’ємі, що перевищує 5% об’єму повітря в приміщенні, а також речовини, здатні вибухати і горіти при взаємодії з водою, киснем повітря чи один з одним.

Це виробництва, де застосовуються металевий натрій і калій, ацетон, сірковуглець, ефір і спирти, а також фарбувальні цехи, об’єкти з наявністю зріджених газів.

Категорія Б – вибухопожежонебезпечні виробництва, пов’язані з застосуванням горючих газів, нижня межа запалення НМЗ яких більше 10% до об’єму повітря; рідин із Тзап від 28 до 61 °С включно; рідин,