Основи психодинамічної діагностики і психотерапії

Маніакальне власне “Я”. Маніакальні люди відчувають гостру внутрішню потребу постійно чимось займатися, щоб не переживати що-небудь болісне (внутрішній зміст такої поведінки). Маніакальні люди досить часто відчувають неясний внутрішній страх перед розвалом, або фрагментацією власного ”Я”, що створюється через надзвичайне протистояння захисних сил “Я” перед катастрофічним болем незворотної втрати.

Самоповага маніакльних людей може підтримуватися за допомогою комбінації успішної втечі від болю, підвищеного настрою та “зачарування” оточуючих. Використовуючи свій гострий розум та неординарність вони легко прив'язують до себе інших людей не відчуваючи того самого до них. Якщо ж яка-небудь втрата перевищить можливості заперечення, може наступити або суїцид або психотичний зрив.

Перенос, контрперенос. Маніакальні люди, як правило, ведуть себе досить привабливо і цікаво, щоб викликати в лікаря інтерес до себе. Проте, самі постійно заперечують та ігнорують будь-які переживання стосовно терапевта. А якщо такі все ж досягають певної інтенсивності, пацієнт, як правило, втікає з терапії, запобігаючи подальшій неминучій втраті стосунку з лікарем. Крім того, будучи в глибині душі переконаними у власній нікчемності, вони легко знецінюють терапевтів, коли з їхньої сторони відчувають тепле почуття і прийняття (якщо він не може зрозуміти, що я — другосортна людина, значить він — другосортний терапевт!).

Що стосується контрпереносу, то поряд з відчуттям зацікавленості є розгубленість, як у людини, яка намагається прочитати написи на рекламних щитах, проїжджаючи по місту на спортивному автомобілі зі швидкістю 200 км/год, зафіксувавши,  в кінцевому варіанті, недостатньо зрозумілу фразу: “Якщо у вас болить голова, прокладки Always збережуть вашу білизну чистою. Рекомендовано асоціацією стоматологів України”.

Але найбільш небезпечна контрпереносна реакція на таких людей — недооцінка їх страждання і потенційної дезорганізації, що скривається за чарівною презентацією своєї особистості.

Життєвий цикл буде складатись з постійного уникнення ситуацій емоційного болю та емоційної прив'язаності, використання заперечення  і постійних дій, чим людина доводить себе до повного виснаження. Коли вже не спрацьовують захисні механізми, тоді наступає епізод депресії, з якого людина або повільно, або раптово знов входить у манію і так все повторюється до нескінченності.

 

Е) Шизоїдна особистість.

 

Особистість може бути шизоїдною на любому рівні: від недієздатних кататоніків до абсолютно здорових. Цікавим є питання співвідношення шизофренії і шизоїдної організації особистості: дані літератури вказують на те, що найбільш частим премобідним фоном у захворівших на шизофренію є шизоїдний тип, але це не дає підстав думати, що для всіх шизоїдів високим є ризик психотичного зриву. Сьодні не вирішеними слід вважати питання природи різних шизоїдних станів. Якщо більшість практикуючих аналітиків розглядають діагнози шизоїдних, шизотипальних і ухильних особистістних розладів як межові варіанти шизоїдного характеру, а діагнози шизофренія, шизофреноформний і шизоафективний розлад як психотичний рівень шизоїдного функціонування, то психіатри останню групу розладів бачать по-іншому: як результат взаємодії ендогенних, біологічних по своїй суті, порушень із структурою особистості. 

Потяги, афекти і темперамент шизоїдної особистості. Конституційно шизоїди гіперреактивні і сензитивні (в дитинстві їх подразнюють надлишок світла, шуму і руху). Можна думати, що такі діти конституційно схильні до шизоїдної адаптації, особливо, коли має місце “погана підгонка” між ними і тими, хто за ними доглядав.

В області драйвів шизоїд фіксований на оральних проблемах, а саме: необхідність уникнути небезпеки бути поглинутим, прив'язаним. Зовнішній світ сприймається ними, як простір, наповнений загрожуючими його небезпеці і індивідуальності сил, які здатні “поглинути” його. Тому вони наповнені тенденціями до втечі від фізичного матеріального світу у власні фантазії, в яких вони знаходять спокій і комфорт. Їх вважають м'якими і спокійними людьми. Хоча ці риси співіснують у них з любов'ю до фільмів жаху і апокаліпсису, що очевидно відображає їх захист від драйвів (переживання задоволення від руйнування загрозливого світу). Аналітики вважають, що шизоїди заховали свою агресію за товстою оболонкою захистів.

Відчуженість, від якої страждають шизоїди, частково витікає з їх досвіду, що їх емоційні інтуїтивні і чуттєві можливості не були достатньо оцінені – іншим просто недоступний досвід шизоїдів. Їх здатність сприймати те, що інші не сприймають, настільки успішна, що вони виявляються недостатньо емпатичними до менш прозорого і амбівалентного, менш емоційно травмуючого світу нешизоїдних людей.

Для шизоїдів не характерні стид і вина. Очевидно, їх тривога обумовлена базальною безпекою: не отримуючи її, вони ховаються в свої фантазії, дистанціюючись таким чином від небезпечного оточення.

“Розщеплення”, яке міститься в етіології слова “шизоїд”, проявляється в двох областях: між власним “Я” і зовнішнім світом; між переживаючим “Я” і бажанням. Мова іде про переживання відчуженості певної частини “Я” чи від життя взагалі. Захисний механізм розщеплення, при якому людина поперемінно виражає то один, то інший стан “Его”, або, захищаючись, ділить світ на абсолютно хороші і погані аспекти.

Захист і адаптація у шизоїдів. Втеча у світ фантазій; проекція і інтроспекція; іделізація і обезцінювання. Найбільш