Основи психодинамічної діагностики і психотерапії

Тому  зовсім не тяжко уявити собі таку картину. Пацієнт приходить на прийом до такого “орієнтованого тільки на соматику” лікаря, такого “рафіновано-соматичного” доктора. Для нього немає нічого незрозумілого.

Ожиріння! – Ви мало рухаєтесь. 

ІХС (ішемічна хвороба серця) ? – Ви курите забагато!

Підвищений рівень холестерину в крові? – Викиньте з Вашого раціону яйця!

При обстеженні ніяких змін з боку органів і систем не виявлено? – Ви здоровий! 

Але слід пам”ятати, що приблизно у 40 відсотків пацієнтів, які звернулись до лікарів з тілесними (соматичними) недугами, дані хвороби спровоковані психотравмами (гіпервимоги, сімейні конфлікти, конфлікти з партнерами, загальна соціальна криза і т.д.) Часто неможливо знайти будь-які зміни з боку внутрішніх органів. Але дані недуги слід сприймати абсолютно серйозно, адже пацієнти страждають від таких хворіб не менше, ніж від “чітко визначених” соматичних недугів. Таким пацієнтам можна допомогти лише в тому випадку, коли всі соматичні, психічні та соціальні співрозмірності будуть інтегративно (тобто сумарно) досліджуватись та коригуватись. Це і є психосоматика. Отже, психосоматика пропагує цілісний підхід до хворого.

В останні роки всі недоліки “чистої” органної медицини проглядаються все чіткіше, і тому в багатьох лікарів з'являється цілком зрозуміла боязнь і непевність, коли вони зіштовхуються з психічною стороною хвороби.

І ще один важливий момент, на якому варто зупинитися. Даний посібник не ставить за мету навчити  Вас певних психотерапевтичних методик, коли і як їх застосовувати. Його мета – ознайомити Вас з основами психосоматики.

Лікар, який застосовує в своїй практиці  психосоматичні підходи, концентрується не тільки на тілесні, соматичні недуги, він приймає до уваги також духовні та соціальні фактори, тобто він враховує по можливості всі хвороботворні фактори з соціального оточення пацієнта в діагностиці та лікуванні.

Але психосоматика ні в якому разі не означає, щоб тілесним недугам звертали менше уваги; - навпаки, слід більше цікавитись душевними, психічними конфліктами .

Будь-яку патологію можна ( і потрібно ) розглядати з різних сторін:

1.Соматична сторона (“бік”)

Пацієнт має соматичні скарги. Можна виявити патологічні зміни та порушення функцій певних органів.. Психічні симптоми не грають суттєвої ролі. 

Лікування одного захворювання однозначно органічне ( тобто спрямоване  на органічні зміни в органах та системах  ). 

2.Психічна сторона (“бік”):

А) Пацієнт має психіатричні скарги 

Б) можна виявити патологічні зміни і порушення з боку психіки.

В) органічні симптоми (тобто симптоми ураження певних органів і систем) не грають суттєвої ролі.

Г) лікування – однозначне спрямування на подолання психіатричної    симптоматики.

Психосоматична сторона.(“бік”)

А) пацієнт скаржиться на тілесні недуги

Але не можна виявити органічних порушень органів та систем. Психічні симптоми пригнічені.

Лікування мусить бути спрямоване на розкриття психічних (психіатричних) симптомів.

А) пацієнт скаржиться на тілесні недуги (надає велику кількість соматичних скарг)

Б) можна виявити патологічні зміни в певних органах.

Психічні симптоми пригнічені. Лікування мусить бути спрямоване на органічні зміни і мусить розкривати психічні взаємозв'язки.

Принципово будь-яке захворювання може мати душевні причини.

Психосоматичні відносини в межах норми давно відомі та доступні кожному, за власним досвідом та досвідом оточуючих. Ми можемо розрізняти 2 напрямки цих відношень.

1.Психосоматичний процес (P-S)

2.Соматопсихічний процес (S-P)

Вихідним пунктом психосоматичного процесу є певний психічний стан або зміна станів, які викликають фізіологічну реакцію організму. Найбільш вираженою ця реакція буває при емоційних відхиленнях та афектах, наприклад, при радості, гніві, страху. Деякі автори говорять про “мову органів”: “вхопило за серце”, “це розриває серце”, “впав камінь з серця”, “стислося серце”, “що в тебе на серці”, “він безсердечний”, “добре, м'яке серце”, ”сердечний”, “посинів від злості”, “зблід від жаху”, “почервонів від гніву”, “в ньому не було ані кровинки”, “почервонів від сорому”, “спалахнула з радощів”, “затаїв дихання”, “хватав разом повітря”, “в нього потекли слюнки”, “не зміг цього проковтнути (переварити)”, “я від тебе посивію”, “від жаху в нього волосся встало дибки на голові”, “заціпенів від жаху”, “у нього затремтіли коліна”, “людина без хребта”, “він облився холодним потом” і т.д.

Був проведений ряд експериментів, що виявляли соматичну реакцію на психічні емоційні процеси. Голлман “звинуватив” групу здорових студентів медичного факультету в недбайливому ставленні до навчання. У тих, хто реагував на це зауваження, він визначав  почастішання пульсу, підвищення артеріального тиску ( АТ ), хвилинного об'єму крові. Пфейффер і Вольф спостерігали підвищення АТ групи здорових осіб під час дискусії про їх емоційні проблеми. Інші автори знаходили підвищення рівня холестеринів в крові під час екзаменів і т.д.

Однак є психосоматичні реакції, що не мають вираженого емоційного компоненту. Наприклад, вид лимона, тобто прямий подразник, що діє на органи чуттів, викликає слиновиділення. Але слиновиділення відбувається також при одному лише уявленні лимона. Обидва ці процеси відбуваються в функціональних структурах 1-ї сигнальної системи. Але вихідним пунктом може бути дія і через 2-гу сигнальну систему – словесне описання лимона, що вторинно викликає уявлення про нього. ( Якщо студентам на лекції словесно описати розрізаний лимон, слиновиділення буде позитивним у 95-100% учасників ).

В проведених прикладах ми