Основи психодинамічної діагностики і психотерапії

Історично до цієї групи відноситься сім класичних психосоматичних захворювань:

-есенціальна гіпертонія;

-бронхіальна астма;

-виразкова хвороба шлунка і 12-палої кишки;

-неспецифічний виразковий коліт;

-нейродерміт;

-ревматоїдний артрит;

та гіпертіреоїдний синдром (“чікагська сімка” по F. Alexander, 1968).

2. Психосоматичні розлади, пов”язані з особливостями емоційно-особистісного реагування і поведінки – схильність до травм і інших видів саморуйнівної поведінки (вживання алкоголю, наркотиків, тютюну, переїдання з послідуючим ожирінням та ін.)

 

2. Психоаналітичні (психодинамічні) концепції, що пояснюють психосоматичні захворювання.

1.Конверсійна модель

Конверсійна модель була висунута спочатку Зігмундом Фройдом в 1985 році в його роботі “Студії істерії”, пізніше була сформульована нова концепція відповідно до тріб-теорії. Дана модель пояснює здійснення певних тілесних симптомів в ділянці довільної нервової системи (напр., істеричний параліч) як результат і вираз внутрішньопсихічного конфлікту. Ядром конфлікту є бажання, яке походить як правило, з едіпальної фази розвитку лібідо. Це явище, феномен отримало назву конверсія (від лат. сonversio – сходження). Вибір симптомів відбувається не випадково, вони символічно виказують вид лежачого в основі конфлікту і даний конфлікт вирішується через розбудову симптому (первинна вигода від хвороби). Слід зауважити, що дана конверсійна модель, яка вбачає в симптомі символічний вираз психічних станів і з іншого боку некоректно розглядає цю модель як єдину психоаналітичну концепцію для психосоматичних розладів, самим Фройдом була жорстко обмежена конверсійною істерією, однією з форм психоневрозів. Інші актуальні неврози (неврастенія чи невроз страху), які проявляються через вегетативні розлади, були однак результовані Фройдом  напряму – без задіяння психічних механізмів, результатом яких є утворення символів – із значно більш неспецифічної оболонки тілесних станів (напр. збіднення або затримка сексуального збудження).

Такий жорсткий, з одного боку, розділ між психоневрозами, які в поведінці чи в тілесному симптомі є відбитком психічної діяльності, та, з іншого боку, вегетативних неврозів, які іншими інтерпретуються не символічно, можна знайти і у Александера, і в концепції французької психосоматичної школи.

2.Теорія Ф. Александера (конфліктів, специфічних для певної хвороби). Теорія, розроблена Ф.Александером в 40-х роках ХХ ст., є ще по  сьогодні найкраще розробленою й найбільш завершеною. Дана теорія виходить з того, що в основі кожного психосоматичного розладу, а також неврозів, лежить далеко ідучий несвідомий емоційний конфлікт. Даний конфлікт заключається в зіткненні двох потреб або потреби і її заборони. Ні в якому разі потребі не буде поступок; коли блокована потреба буде виконуватися при неврозі у фантазіях, у випадку вегетативного (психосоматичного) розладу потреба виконуватися не буде; нерозряджена емоційна напруга спричиняє хронічні вегетативні зміни. Форма цих змін залежить від того, які потреби не виконуються. Якщо це, головним чином, акти агресії, то згідно теорії Ф.Александера, формується тривале збудження симпатичної нервової системи, наприклад, як у випадку з хворими на гіпертонію, коли пригальмоване агресивне напруження спочатку призводить  до перманентного підвищеного тиску, що, в свою чергу, призводить до гіпертонії. Іншими хворобами, які пояснюються подібною симптоматичною активацією, є перш за все мігрень і ревматоїдний артрит. Якщо ж на передній план будуть виступати пасивно-регресивні бажання як наслідок турботи та доглянутості, які будуть блокуватися, то це перш за все  призведе до парасимпатичного збудження, наслідком чого може бути пептична виразка, виразковий коліт чи астма. Яка з хвороб розвивається всередині обох великих категорій, залежить, згідно даної теорії, від спеціального основного конфлікту (специфіка конфлікту, але також і від того, як мотивована фізіологічна сила, тобто блокована потреба власне буде проявлятись ). Агресія може виражатися моторно як тілесний випад (напад), але і також у формі образ або знищувальних фантазій; вегетативні наслідки блокування цих різноманітних агресивних дій можуть також бути різними і призводити до різноманітних хвороб як ревматизм, мігрень або гіпертонія. На закінчення слід зауважити, що, згідно розуміння Александера, потреби тривалий час залишаються на задньому плані  або   можуть розряджатися в іншому місці; лише при їхній реактивації (як при виразці шлунка ) чи при розвалі дотеперішніх форм захисту (як у випадку з ревматоїдним артритом) з'являється вегетативна симптоматика.

Слід наголосити, що хоча згідно цієї моделі при вегетативних неврозах  з симптому на основному конфлікті завершується, але не симптоматика, як при неврозах може інтерпретуватися як відображення психічних станів і також конфлікт не розрішається завдяки хворобі. Це відрізняє вегетативні неврози від хвороб вираження, як, наприклад, конверсійна істерія. Проміжне положення займає астма, яка розвивається (програється) в парціально (довільно) інервованому органі, і симптоматику якої можна трактувати як пригнічений крик до матері: тут теж йдеться про функцію вираження (експресивну функцію).

Модель Александера не відповідає на саме собою виникаюче питання, коли і у яких саме особистостей конфлікт призводить до невротичної переробки або при яких обставинах замість цього (конфлікту) розвивається вегетативний невроз. Слід ще зробити критичне зауваження до даної теорії, що прийнятий розподіл між функціями, пов'язаними з симптоматичною та парасимпатичною нервовою системою, не є чітко розмежованим. Також слід зауважити, що специфічні конфліктні ситуації окремих захворювань не конче повинні розроблятися, і при цьому можна спостерігати нечітко.

3.Концепції алекситимії або “pensee operatoire” .

Визначення, поняття “pensee operatoire” розвивалося паризькою психосоматичною школою (пов'язано з іменами Marty, M'úran, Fain, David, Sami-Ali). Це поняття