Основи психодинамічної діагностики і психотерапії

Фізіологічні реакції психічних процесів можуть відбуватися в різних  областях та системах організму:

А) зміни з боку серцево-судинної системи: почастішання серцебиття, зміна АТ, в основному, підвищення його; звуження або розширення судин (поблідіння чи почервоніння шкіри).

Крім звичайної реєстрації зміни пульсу та АТ, застосовують плетизмографію для реєстрації зміни кровопостачання;

Б) зміни дихання: затримка, уповільнення або почастішання дихальних рухів (реєструється на пневмографі);

В) реакції травного тракту: посилена моторика шлунку, схильність до блювоти, підвищена перистальтика кишківника з прискореним пересуванням вмісту та можливою схильністю до проносів; уповільнена моторика з пригніченням шлунково-кишкової активності та закрепами. Підвищена секреція слини, або, навпаки, знижене слиновиділення з відчуттям сухості в роті. Але при виникненні слиновиділення відносну малу участь приймає емоційний компонент, який значно більше виражений при виникненні шлункових реакцій, як це підкреслює Барклі: “Шлунок є одним з найбільш чутливих органів тіла та реагує на всі емоції”.

Г) сексуальні реакції. Готовність до їх виникнення залежить від розвитку і стану гормональної готовності, одначе психічні процеси при цьому грають роль важливого пускового механізму. При виді сексуального партнера або при фізичному контакті з ним відбувається ерекція статевого члена, набухання клітора та секреція в генітальній області, поруч з іншими нейровегетативними супутніми явищами, такими, як зміни дихання, кровообігу та м`язневого тонусу. При більш сильному сексуальному тонусі для виникнення цих реакцій достатньо лише уявлення про сексуального партнера чи сексуальної дії.

Д) мимовільні м'язневі реакції, як наприклад, тремор (тремтіння, рос.- дрожание), які можна зобразити графічно, або зміни м'язневого напруження, які можна зафіксувати за допомогою електроміографії.

Є) пітливість (особливо долонь) є загальновідомою реакцією при емоційних відхиленнях. Вона грає суттєву роль в зміні шкірно-гальванічної реакції (ШГР), що реєструється психогальванометром.

3.Сомато-психічні процеси. (S-P). Їх вихідним пунктом є певний стан організму, що викликає психічну реакцію. Прикладом може бути почуття голоду, що призводить до відчуття невдоволення, напруги, втоми, але також – і до фізичної активності, що спрямована на насичення. На фізіологічному рівні мова йде про вплив гіпоглікемії на клітини ЦНС. Іншим прикладом може служити почуття спраги .

 

Розрізнення психосоматичних та соматопсихічних процесів в певній мірі є штучним. Обидва ці процеси відбуваються у взаємозв'язку, часто в формі зворотнього зв'язку. 

Зворотній зв'язок може бути:

А) негативним: наприклад, почуття голоду викликає діяльність, результатом якої є насичення і відновлення внутрішньої фізіологічної рівноваги.

Б) позитивним: відчуття страху викликає прискорення серцебиття, що в свою чергу, наводить на думку про ураження серця, сприяє посиленню страху та подальшому посиленню неприємних відчуттів в ділянці серця. Це спостерігається тоді, коли процес іде на межі норми і патології, або це просто патологічний процес.

Соматичне захворювання  може впливати на психіку ( S-P ) в декількох напрямках:

А) безпосередня дія на ЦНС під впливом інфекції, гарячки, метаболічних змін, токсичних речовин;

Б) рефлекторними реакціями, наприклад, зміною кровообігу чи м'язевого тонусу;

В) порушеним впливом інтероцепції, які ЦНС сприймає як відчуття тиску, напруги, болю і т.д.

Г) вторинні розлади, в першу чергу емоційні, посилені свідомістю хвороби та їх можливих наслідків. 

У зв”язку з вищесказаним, крім різноманітних короткотривалих  психосоматичних реакцій, що з”являються в напружених життєвих ситуаціях (наприклад, тахікардія у закоханого чи відсутність апетиту при печалі), виділяють ще 4 великі групи розладів іншої якості:

1. Конверсійні симптоми ( лат. conversio -  сходження ) – символічний вираз невротичного (психологічного) конфлікту. Їх приклади – це істеричні паралічі, психогенна сліпота ( амавроз ) або глухонімота ( сурдомутизм) , блювота, больові відчуття. Всі вони – первинні психічні феномени без тканинної участі організму. Тіло тут  служить якби сценою символічного виразу суперечливих відчуттів хворого, які пригнічені і витіснені в несвідоме.

Психосоматичні функціональні синдроми виникають частіше також при неврозах. Такі “соматизовані” форми неврозів    іноді називають “неврозами органів”, системними неврозами або вегетоневрозами. На відміну від психогенної конверсії, окремі симптоми тут не мають специфічного символічного значення, а є неспецифічним наслідком тілесного (фізіологічного) супроводу емоцій чи інших подібних до них психічних станів. Зокрема, деякі варіанти ендогенних депресій часто імітують яке-небудь соматичне захворювання, “маскуються” під нього. Такі депресії прийнято називати “маскованими”, ларвованими або соматизованими депресіями. До групи функціональних психосоматичних синдромів часто також відносять і деякі психофізіологічні захворювання (психосоматози) – в їх основі лежить первинно тілесна реакція на конфліктне переживання, пов”язана з патологічними змінами в органах (ці зміни поступово переходять з функціональних (зворотніх) в морфолгічні (незворотні). Відповідна спадкова схильність може впливати на вибір органа. Перші прояви психосоматозів виникають в будь-якому віці, але частіше вони починають фіксуватися уже в ранній юності у осіб з певними і постійними особистісними характеристиками. Після маніфестації захворювання набуває хронічного або рецидивуючого перебігу і вирішальним провокуючим фактором виникнення чергових загострень для хворого є психічний стрес.

Іншими словами, етіопатогенез власне психосоматичних розладів в значній мірі, особливо на ранніх стадіях захворювання, пов”язаний з психологічно значимими для особистості психологічними подразниками з оточуючого середовища. Однак функціональні зрушення, що виникають паралельно з боку внутрішніх органів на більш пізніх етапах, призводять до їх деструкції, тобто до