Основи психодинамічної діагностики і психотерапії

Зазвичай діагноз алекситимія встановлюється за допомогою клінічного інтерв'ю згідно вищевказаних критеріїв. Розроблений ряд стандартизованих опитників (при застосуванні одних з них пацієнтів оцінює інтерв'юер, інших – пацієнт сам себе оцінює), застосовуються також проективні методики.

Багатьма авторами, перш за все паризької школи, відношення психосоматичних захворювань та алекситимії  та pensee operatoire подаються настільки тісними, що при її наявності говориться про психосоматичну структуру. Це положення  часто оспорюється: проведені багаточисленні дослідження, які, з одного боку, показують тісний взаємозв'язок між алекситимією та тілесними недугами, особливо такими “класичними” психосоматичними хворобами, як виразковий коліт, пептична виразка або астма; з іншого боку, дослідження, не менш численні, вказують на відсутність різниці між алекситимічними характеристиками у соматично здорових і невротиків. Дослідження, проведене Cohen та співавторами в 1994р., показало, що при застосуванні методики TAS (Toronto Alexytimia Scale) не виявлено ніякої різниці між пацієнтами психосоматичної клініки, психіатричними пацієнтами та контрольною групою здорових. В зв'язку з гетерогенністю отриманих результатів можна дискутувати, в якій мірі вид обліку може впливати на виявлені взаємозв'язки. Cremerius (1978) вважає, що алекситимія – це феномен, який особливо сильно виражений і знаходиться в нижніх прибуткових шарах і напевне недозволенно від них генералізується на всіх психосоматичних пацієнтів. Він розпочав дискусію, чи тут не йде мова про штучний продукт, який (виник) внаслідок взаємодії терапевта, який знаходиться на серединному рівні, та пацієнтом з нижнього рівня, який (продукт) односторонньо запущений пацієнту як алекситимія. Не кажучи про вищевказані емпіричні неясності, виносять на даний момент переконливі теоретичні моделі, які могли б поєднати існування алекситимічних характеристик з розвитком тілесних симптомів.

Так, залишається незрозумілим, що лежить в основі алекситимії або що є її причиною. Наприклад, продовжуються дискусії, чи це є генетично обумовлена розбалансованість між функціями лімбічної системи і неокортекса, як вважає Nemiah (1977), чи це дефект процесів ідентифікації як результат порушеної ранньої взаємодії між матір'ю і дитиною. Sifneos (1983,1991) бачить виникнення алекситимії дуже диференційовано: користуючись працями Freyberger він розрізняє первинну, генетично детерміновану алекситимію як від вторинної, яка має походження в індивідуальній історії навчання (Lerngeschichte); такий поділ дає чіткі послідовності для виду терапії (психодинамічні; засновані на мовних процесах при вторинній формі, в інших випадках невербальні, візуалізовані або й також медикаментозна); психотерапевтичні можливості при лікуванні тілесно хворих або алекситимічних пацієнтів продовжують дискутуватися.

Слід зауважити, що в моделі Паризької школи, як і в моделі Александера, зроблений чіткий розподіл між неврозами, де не спостерігається психосоматичний феномен і психосоматичними хворобами, оскільки для пояснення останніх застосовується фройдівська концепція актуальних неврозів. Автори називають свою модель гетерогенною, на противагу гомогенним моделям, які бачать безперервність неврозів і соматичних хворіб (Groddeck, 1917). Питання, яке було адресоване Александеру, у яких особистостей розвиваються психосоматичні хвороби, можливо, тепер на нього є змога відповісти з допомогою концепції алекситимії.

4.Інші концепції специфікації.

Поруч з теорією Ф.Александера, згідно якої існують специфічні конфлікти, які ведуть до розвитку психосоматичних захворювань і визначають специфічний “вибір” (ураження) органа, розвиваються ще 2 найбільш відомі концепції специфічності: концепція специфіки особистості

А) специфічність особистості

Б) специфічність поведінки

А) концепція специфіки особистості: Дана концепція, яка в принципі повертає нас до античного вчення про типи характерів та до захворювань, характерних для даних типів, отримала більш точне формулювання і емпіричне обґрунтовування американською лікаркою Flanders Dunbar (1943) . За допомогою спостережень та інтерв'ю вона описала певні типи особистості, у яких певні захворювання можуть особливо часто зустрічатися; наприклад, типовими хворими на ІХС є витривалі, орієнтовані на успіх особи, що намагаються досягнути поставленої мети або типово імпульсивні, погано володіючі собою особистості, схильні до травм та нещасних випадків.

Концепція хвороб, специфічних для певних особистостей, збереглася до сьогодні і лежить в основі всіх спроб знайти типовий профіль особистості для хворих мігренню, гіпертонією або колітом; до сьогодні це нікому не вдалося (можливо винятком є грудна жаба і особливо інфаркт міокарда, який статистично достовірно частіше виникає у певного типу особистості, який визначається через певний характерний для даної особистості тип поведінки ).

Б) теорія специфічності поведінки, яка була розроблена Grace i Graham (1952), говорить про те, що певні ситуації, пов'язані з особистими змінними, призводить до певних відношень (або поведінки), до ситуації (напр., я не хочу мати з ним ніякої справи), які знову викликають типові соматичні симптоми.

 

 

Для того, щоб розуміти сучасні психоаналітичні теорії, необхідно пояснити декілька логіко-філософських категорій:

Об'єкт – те, на що є спрямована дія