Основи психодинамічної діагностики і психотерапії

Гіпертоніки часто сексуально загальмовані, і коли вони дозволяють собі заборонені сексуальні відношення, це пов'язане у них з сильною тривожністю та почуттям вини, оскільки у них неконвенціональна сексуальна активність є ознакою протесту і бунту. При аналізі таких особистостей часто можна виявити певний конфлікт між пасивними залежними (фемінінними) тенденціями і компенсаторними агресивними імпульсами. Чим більше вони поступаються своїм агресивним тенденціям, тим сильніше стає їх агресивність по відношенню до тих, кому вони підкоряються. 

Агресивність створює страх у пацієнта і дає йому можливість втекти від конкуренції до пасивної залежної установки. Така установка в свою чергу викликає почуття неповноцінності і агресію; виникає стійке порочне коло. Слід відмітити той факт, що гіпертонік не може собі дозволити пасивні залежні бажання, так як вони породжують конфлікт. Протилежні тенденції – агресія і підкорення – одночасно стимулюють і блокують один одного; в результаті виникає щось по типу емоційного параліча.

В психоаналітичних (чи психодинамічних) спостереженнях підтримується психосоматична точка зору відносно етіології генералізованого звуження кровоносних судин. Страх і гнів – як у тварин, так і людини – швидко проходить; ці емоції пов'язані з тимчасовими фізіологічними змінами, за допомогою яких тіло стає готовим до концентрованого зусилля, спрямованого на боротьбу або втечу. Підвищення артеріального тиску – один з компонентів цієї фізіологічної підготовки. Коли ситуація, що викликає страх, припиняється, тиск також повертається до норми. В сучасному суспільстві вільний вираз агресії заборонений; людина часто відчуває ворожі почуття, але не може виразити агресію безпосередньо, у вільному поєдинку. Наше суспільство вимагає, щоб людина повністю контролювала свої агресивні імпульси. При цьому, хоча це обмеження і розповсюджується на всіх, деякі люди пригнічують свою здатність виражати свої агресивні та самостверджуючі тенденції сильніше, ніж інші. Вони не можуть дати вихід своїм агресивним імпульсам навіть яким-небудь негітивним і доступним способом. Відповідно вони живуть в стані хронічного пригнічення (рос.-подавления) агресії. Можна зробити припущення, що гнів, який хронічно пригнічується, може призводити до хронічного підвищення кров'яного тиску, оскільки гнів не розряджається ні з допомогою тілесної агресії, ні з допомогою якої-небудь сублімованої форми поведінки, спрямованої на самоствердження. Таким чином, невиражені агресивні почуття можуть стати джерелом постійної стимуляції серцево-судинної системи; це аналогічно ситуації, в якій організм постійно знаходився б в процесі підготовки до битви, яка ніколи не відбудеться. 

 

 

У кожної проблеми, ситуації, явища, так само як і у кожної людини, є своя персональна історія, що починається від моменту виникнення цієї проблеми та відображується на всіх етапах її вирішення. Відродження психоаналізу у нас в країні теж має свою історію, яка заслуговує на окрему книгу.  Перша хвиля психоаналізу на теренах тоді ще царської Росії, зазнала  нищівного краху через всім відомі історико-соціальні причини. В подальшому психотерапія в СРСР і зокрема на Україні розвивалась, як і багато чого іншого, “своїм неповторним шляхом”, безжально відкидаючи все, що йшло урозріз з ідеологією тоталітарного суспільства. Власне, залишками тоталітарної ідеології і пояснюється нинішнє тяжіння широкого загалу до магічних, “шаманських” методів зцілення. Але чимдалі більше ми наближуємось до європейських традицій, тим ближчою є перспектива сучасних методів психотерапії, одним з найповажніших і найбільш поцінованих  безумовно є психоаналіз. За той час, поки радянська психотерапія переважно "навіювала і раціоналізувала”, теорія і практика світового психоаналізу розвивалась і вдосконалювалась, створювались нові напрямки і відгалуження, висувались і піддавались перевірці гіпотези, нароблялась потужна теоретична і клінічна база. Сьогодні ми маємо змогу знайомитись з досягненнями світового психоаналізу безпосередньо з праць видатних аналітиків минулого і сучасності, створюючи таким чином необхідний каркас для успішного застосування психоаналітичної концепції в психотерапевтичній практиці. Саме цей потужний доробок видатних за глибиною думки та стилістикою психоаналітичних праць примушує нас так часто вдаватись до цитування  при написанні розділу про психоаналітичне первинне інтерв'ю, що власне і є тим пунктом відправлення, від якого психоаналітичний вітрильник з аналітиком і пацієнтом на веслах виходить в сповнену несподіванок мандрівку по бурхливому і загадковому океану людської душі. Вдале закінчення цієї подорожі багато в чому залежить від вправності і кваліфікованості аналітика. Слід зазначити необхідність та важливість фактору часу для формування професійної ідентичності психотерапевта. Незалежно від інтенсивності та якості навчальної програми, психотерапевтів неможливо “випікати”, як млинці. Для становлення професійної ідентичності, так само як для народження здорової доношеної дитини, потрібен час. Є відоме прислів'я, яке доречно тут нагадати: “Дев'ять жінок за один місяць дитину не вродять”. Тюбінгенський психоаналітик Йозеф Дантльграбер розповідав історію з власного досвіду. Коли він був початківцем в