Основи психодинамічної діагностики і психотерапії

Ця преамбула має подвійне призначення: 

вона пояснює власне психоаналіз, бо формування професійної ідентичності психотерапевта, так само як і терапевтичне зцілення пацієнта, є безперервним процесом зростання, переходом від однієї стадії розвитку до іншої, процесом утворення чогось нового та розпаду чогось старого, закінченням та новим початком (Freud 1998, Loch 1998, Gutwinski-Jeggle 2001, та ін.). Th. Ogden (1992а) писав з цього приводу: “Я розглядаю аналітичний процес як такий, в котрому аналізанд постійно створюється шляхом інтерсуб'єктивного діалогу... Аналіз – це не просто метод відкриття чогось ще невідомого, значно більш важливим є процес створення аналітичного суб'єкту, якого досі ще не існувало. Наприклад, історія аналізанда не стільки “розкривається” в аналізі, скільки створюється в переносі-контрпереносі, до того ж вона знаходиться в стані постійних змін, оскільки інтерсуб'єктивність аналітичного процесу безупинно еволюціонує та інтерпретується аналітиком і аналізандом.” (с. 230);

 по-друге — ця преамбула спрямовує ваше розуміння  психоаналізу, адже використання метафор та створення історій є невід'ємною частиною психоаналізу (Thomä H., Kächele H., 1996). “Ці “історії” часом нагадують байки про пацієнтів та відповідно позначаються поняттям з області літератури – “новела”, тобто прозаїчна розповідь невеликого розміру в якій повідомляється про незвичний новий результат” (M. Leuzinger-Bohleber, 2000, с. 184). Ще Фрейд нарікав на цю незвичність та “ненауковість” психоаналізу: “Я не завжди був психотерапевтом. Я був вихований на засадах топічної діагностики та електропрогностики, як й інші неврологи. Тому мене й самого дуже непокоїть те, що історії хвороб, які я пишу, читаються як новели, а не як  наукові дані. Я втішаюсь лише тим, що за цей результат більш відповідальною є сама природа предмету дослідження, аніж мої уподобання; топічна діагностика та електрофізіологічні реакції не мають дуже великої ваги при вивченні істерії, проте детальні зображення душевних процесів, які ми зазвичай отримуємо від письменників, дозволяють мені, використовуючи незначні психологічні формули, досягати зрозумілого способу зображення перебігу істерії. Напевно, такі історії хвороби повинні б мати таку ж саму вагомість, що і психіатричні, проте вони мають перевагу перед останніми, а саме: тісний зв'язок між історією страждань та симптомом хвороби.” (Freud, 1895, S. 227). 

До речі, на дверях навчальних кімнат у відділі психоаналізу, психотерапії та психосоматики Тюбінгенського університету написано: “Ласкаво просимо у країну розмовної медицини!”

 

 Основні цілі даного розділу

Для початку слід встановити орієнтири тих напрямів, в яких ми будемо розвивати викладення свого розуміння аналітичного первинного інтерв'ю:

по-перше — мета цього розділу полягає в тому, щоб показати стосунки між лікарем та пацієнтом, а також процес їхнього спілкування з досить незвичної точки зору, а саме: з точки зору інформативності та важливості їх для діагностичного (та лікувального) процесу; 

по-друге, основний наголос буде зроблено не на викладенні складної та абстрактної психоаналітичної теорії, але на демонстрації клінічного матеріалу;

по-третє, ми хотіли б дати читачеві перші точки опори для розвитку здібності розмірковувати про пацієнта і його хворобу, спираючись не лише на звичну (морфо-функціональну) медичну парадигму, але й на психодинамічну (мотиваційно-стосунково-конфліктну);

і по-четверте, ситуація первинного інтерв'ю, тобто ситуація першого контакту з хворим подається нами настільки детально, тому що основним нашим завданням є навчити вас спілкуватися з вашим майбутнім хворим, та “за симптомами хвороби бачити особистість хворого” (що також відповідає завданню медичної психології); самі ж технічні принципи роботи психотерапевта залишаються поза рамками цієї книги, зрештою, це є вже завданням вашої майбутньої вузької спеціалізації.

 

1. Значення первинного інтерв'ю для психоаналітичної терапії

„Психоаналітичне первинне інтерв'ю має діагностичну та терапевтичну функцію, воно служить встановленню показів та полегшує попередній прогноз щодо показаного психоаналітичного (або ж психотерапевтичного) лікування. Воно повинно дати відповідь пацієнту та психоаналітику на наступні запитання: В чому полягає проблема пацієнта? Який психічний конфлікт ховається за його симптоматикою? Яка проблема може виникнути у терапевта при роботі з цим пацієнтом? Чи специфіка стосунків лікар-пацієнт дає можливість сформувати та утримувати робочий альянс в попередньо узгоджених умовах терапії з метою ознайомлення з безсвідомими конфліктами пацієнта, для того щоб ініціювати процеси одужання від діагностованого психічного, психосоматичного та соматичного захворювання?” (P. Wegner, 2000, c. 170-171).

Описання психоаналітичної терапії необхідно почати з розгляду ситуації первинного інтерв'ю ще й тому, що “... між аналітичним процесом при першій та при наступних зустрічах немає жодної різниці: при першій зустрічі аналітик є не більш і не менш аналітиком, ніж під час будь-якої наступної сесії, аналізанд - не більш і не менш аналізандом, а аналіз - не більш і не менш аналізом...